Біль

В тебе щось болить? Тобі погано? Де ж та хвороба? А хвороба – вона у серці, мозку, вона всередині мого тіла. 

Кожної годинки я відкриваю ту скриньку й сиплю чогось болючого на відкриту рану  - а потім питаю в мами: "Мамусенько, чого ж так боляче?!". А вона мовчить, плаче, молить Бога, щоб я був щасливий і здоровий. А я не можу. Я дивлюся на маму і розумію, що її біль в десять тисяч разів більший за мій, але шепіт... шепіт... "нехай з моєю дитинкою все буде гаразд". І весь світ в якусь мить охоплюється моїм маленьким болем: стогнуть бабця з дідусем, виє собака, ридає дитинка в квартирі напроти, кричить жінка на іншої частині планети, хворіє вся сонячна система – все це через мене. 

Я створив свій біль. Самостійно.  Як новонародженого, я закутав цю малечу у ковдрочку, годую своїми страхами й співаю колискову:
"Моє миле дитятко,
Зійшла в небі зоря. 
Спи, маленьке хлоп’ятко, 
Спи, моє янголя"*.
Дитятко засинає, і ти чекаєш... Ти віриш: завтра буде краще. Майбутнє завжди повинно бути кращим. Чи не так? 
Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні.
Завтра краще не стане. Щастя не прийде. Проблеми не щезнуть, біль не мине. Сьогодні – це завтра, це вчора, це тиждень тому, це наступного року. 
Я спотворив свій світ. Я втопив усе щасливе навколо себе, бо біль є сьогодні Моя матусенька кричить, бо її боляче. А Бог мовчить, чи, може, ми його не чуємо. Та це неважливо. Головне те, що я обрав біль своїм дитям – от і виховуваю його, кохаю, віддаю життя. 

А потім питаю: "Мамо, чого ж так боляче?!"

*Колискова Росави