Глава 19

Вдома друзів чекав тільки Артур. 

— Де Генрі? — Замість привітання прошепотіла Саша.

— Там де і має бути. — Спокійно відповів чоловік. — Поки він шукав тебе, його знайшов провідник в інший світ.

Марія схопилася за телефон і першою справою спробувала відслідкувати його. Але зв'язок зник рівно на тому місці де вночі друзі бачили хатинку.

Студентка не втримала сльози і від відчаю закрила обличчя руками. 

— Як ти міг його відпустити?

— Краще розкажи, хто вечорами ворожбою займається?

Троє озирнулися на дівчину, яка, наче спійманий злодюжка, злякано дивилася на друзів. 

— Ну так! Приворожила! Приворожила! Але ж він нічого не відчуває, а так відчув би кохання! Найсильнішу з емоцій!

— Вітаю. — Так само холодно говорив Артур. — Цим обрядом ти подарувала йому свою душу і він, дійсно, почав відчувати емоції.

— Подарувала душу?

— Так! — Рявкнув той. — І тільки повернувши тобі твою душу, він тебе врятував!

— І нічого не можна зробити? — Перепитав священик.

Артур знов дістав з кишені осиновий кілок і посміхнувся.

Розмова з Ягішнрю закінчилася не тільки клятвою в відданості, а й домовленістю. Якщо до заходу озеро буде повне водою, то вона звільнить його від клятви. Де підвох, він вже не став питати, бо завдання, яке вона дала друзям, виконати буквально неможливо. За день треба наповнити озеро водою і важко це не тому що стільки води просто неможливо привезти за раз, а тому, що лісовик не боїться сонця і може осушати озеро знову і знову. До того ж його ручний упир добре навчився ховатися в тіні дерев та підходити навіть дуже близько до берега. Перемогти таку команду просто неможливо, але друзям нічого було втрачати.

— Але цього разу, — Перебив священик. — ми спочатку напишемо план, а не, як раніше, будемо вигадувати нальоту. 

— Так. — Підтвердив Артур і вказав в розгорнуту на столі книгу. — І у нас є підручник.

— Це молитва "Отче наш"?

— Так, тільки, як і більшість православних молитов, що читаються українською, це молитва до Білобога. Саме тому вони працювали весь цей час проти Генрі.

— А свята вода?

— Ніхто і ніколи не давав йому святої води.

— Розп'яття? — Перепитав священик.

— Просто срібло.

— Ти хочеш сказати, що все, чому я вчився п'ятнадцять років — брехня? — Засміявся Гриша.

Той, у відповідь, перегорнув сторінку на закладці, дочекався доки всі побачать слово "приворот", а після перегорнув ще одну сторінку і вказав Саші на останню строку: "Приворот, це ритуал обміну душами, він не закохує людей, а тільки змушує їх завжди бути поруч, в спробі повернути свою душу назад".

Дівчина зблідла.

— Я трохи недочитала. — Прошепотіла та. — Але я й не знала, що у нього немає душі. 

— То ось чому він губив голову, коли ти зникала. — Марія спокійно закурила.

— А тепер, коли ти зізналася, що це твоя книжка…

— Вона не моя. — Саша винувато попустила очі. — Я вкрала її з бібліотеки Марії.

Дівчина із жахом зрозуміла, чому лісовик називав її відьмою і намагався вбити. Мимоволі згадалися і слова бабусі про те, що нечисть яка її звела зі світу, веде полювання і на онучку відьми. Вірити у все що коїться ставало все легше, але збагнути — все важче. 

Марія взяла до рук книгу і відкрила на першій сторінці. 

— Зустрінемося за годину, на мозковий штурм. — Підсумувала та. — Зараз треба зібрати максимум інформації.

Четверо вдарили по руках. Марі засіла з книгою, Олександра знов була за комп'ютером, а чоловіки закрилися в гаражі. 

А за годину четверо знов пили каву і обмінювалися ідеями. Вбити лісовика майже неможливо, щось подібне може зробити тільки істота могутніша за нього. Ягішна, прокляла його, та він більше не може змінювати форму, але анітрохи не врізала силу господаря лісу. Сама вона точно не може з ним змагатися, тим більш на це не здатні ні священик, ні відьма-недоучка. Єдиний супротивник Лісовикові — Водяник. Але тільки якщо старий пеньок буде біля озера, де його зможуть схопити та втримати мавки і тільки якщо Водяник буде знов в силах боротися. 

Марія відкрила книгу, на потрібній сторінці і впевнено подивилася на друзів. Перед рецептом та замовлянням значився заголовок "Виклик дощу".

— Нам тільки треба втримати пенька, щоб він не добіг до озера, та не встигав його осушувати.

— Ось тільки, під хмарами, його ручний упир зможе розірвати нас на шмаття. — Продовжив Артур, знов дістаючи кілок. — Генрі, звичайно назвав мене Ван Хелсінгом, але я навряд чи… 

Священик вихопив кілок з його руки:

— Ми повинні спробувати.

— Чекайте, ми можемо обійтися без магії. Нам потрібен спільник, який має фінанси, щоб перекачати воду з водосховища, тоді і в сонячну погоду ми зможемо оживити озеро. Маріє, в тебе є номер телефону Ігора Івановича?

— Є, але з якого дива він буде нам допомагати?

Журналістка посміхнулася, та трьом одночасно прийшло повідомлення з аудіозаписом.

— У нас є компромат, який запросто зруйнує його життя.

— Бісеня мале. — Посміхнулася Марія і знов перегорнула сторінку книги. — Тоді нам потрібна, навпаки, сонячна погода. Не знаю що це за трави, але точно знаю, що на горищі цілий склад.

Саша впевнено вдарила рукою по своєму блокноту:

— Я знаю що то за трави. Сидячи під домашнім арештом, я не втрачала часу дарма.

— А там часом немає інформації як зловити Лісовика? — Поцікавився священик.

Марія тільки встигла мотнути головою, як Саша вже розкрила щоденник. 

— За загривок. Є навіть занадто багато історій, коли прості люди змогли зловити та провчити будь-якого з так званих чортів. Нехай він господарює в лісі, але не вміє навіть відкривати двері. Людські винаходи йому чужі, він не може ними користуватися.

Четверо думали недовго, Саша знайшла підходяще креслення пастки, не виходячи з кухні, а Артур, не довго думаючи, витяг з гаража старий зварювальний апарат, який, на диво працював, хоч і торохтів як чорт. А от Марія ще довго формулювала думку перед тим, як зателефонувати старому партнерові. Розповідати всю правду було б важко і безглуздо. Тож вона тільки окреслила потреби і підкріпила думку згадкою про всі ті статті, що перерахував колись Артур. Фермер скрегочучи зубами, погодився, хоча б з огляду на те, що його зрошувальні системи можна швидко переладнати в водокачку. Роботи почалися тієї ж миті.