Глава 17

Коли Олександра прокинулися, він з урочистим поклоном повідомив, що інформація з її комп'ютера врятована і починати все з нуля не прийдеться. Вона знов кинулася на шию своєму герою з дитячим захопленням і безтурботно почала перевіряти свої записи. Герой, все роздумував, що заздрить її емоціям. Цього ранку знов прийшлося грати роль. Мрець знав, що вона щаслива і посміхався у відповідь, але зовсім не відчував себе героєм, наче просто виконав роботу, яку мав би зробити. Він не відчував вини, за напад на дитину, просто точно знав, що повинен бути винним і вибачався за це, бо не міг інакше. Пам'ятав добро Марії і хоча його серце не трепетало від розуміння, що він повинен бути вдячний їй, дякував просто тому що розумів, як важливо це для його графині. І, більш того, сміявся, жартуючи з друзями, бо розумів жарти і підмічав дійсно влучні, але не був щасливий в ці секунди. Все життя, яке вчора наче почалося, знов перетворилося на спектакль, де приходилося відігравати щирість кожної секунди.

Проте, вампір точно відчував злість, жагу крові і невгамовний азарт. Він мало що розумів, але знав точно, що не хоче програвати спір Артурові. Тому і на щасливу до тремору Олександру дивився недвозначно.

— Я заслужив подяку?

— Проси чого забажаєш!

— Ти знаєш чого я бажаю.

Саша почервоніла до кінчиків вух і браслет на її руці вмить замерехтів, сповіщаючи, що пульс зашкалив, а Генрі скочив з місця як ошпарений, квапливо відходячи від дівчини.

— Я мав на увазі розслідування. — На видиху протараторив той. — В твоїх записах можеш розібратися тільки ти. 

Вона почервоніла ще сильніше, а її брат, що, вже півгодини вдавав що спить, видихнув з полегшенням. 

Артур теж був на ногах, він напівпошепки говорив по телефону, виглядаючи в вікно, наче боявся, що його підслуховують. Але все ж Марія його підслуховувала і, хоча чула через слово, вхопила суть розмови. Користуючись зв'язками в прокуратурі, чоловік попросив знайомого навести справки про обох загиблих. 

— Ти думаєш це допоможе? — Спитала Марія. 

Він здригнувся, почувши голос.

— Марі, — Серйозно почав той. — я можу бути впевненим, що ти не подвійний агент?

— Не можеш.

— Я так і знав. Ти ніколи не будеш на моїй стороні.

— Якщо двоє дорослих чоловіків з вищою освітою, повинні постійно щось один одному доводити, то я краще лишуся на своїй стороні. — Марія посміхнулася, та протягла до нього руки. — Добре, давай я пообіцяю, що не буду грати на жодній із сторін. 

— І йому не допомагатимеш? — Чоловік схрестив руки на грудях. — Клянися.

Марія підскочила на ліжку і урочисто поклала руку на серце:

— Клянуся честю, що не буду розказувати Генрі про твої результати розслідування, а тобі про його доки ви самі мені не дозволите. 

Артур засміявся в голос і впав поруч на ліжко:

— Я не просунувся ні на йоту. Не знаю навіть за що братися. 

— З чого ти почав?

— Я ще не почав. А Генрі, я впевнений, вже встиг посміхнутися Саші і вона тут же всілася виконувати його роботу.

— Ну, а ти можеш всміхнутися мені.

— В тебе є інформація?

— У Генрі гострий слух, так що… — Марі прислухалася, намагаючись зрозуміти чим займаються інші. — Ходім, покуримо.

Вампір посміхнувся, як тільки грюкнули вхідні двері. 

— Прокидайся, святий отче, волею випадку ти теж опинився на нашому боці. 

— Обійдуся, у нас же тут бійка коханців.

— Ми не…

— Сестричко, роби що хочеш. — Він схвально посміхнувся і, сильніше купаючись в пухову ковдру, перевернувся на інший бік. 

Двоє перезирнулися і знизали плечима. Генрі ввічливо запропонував дівчині своє місце за комп'ютером і обперся рукою на спинку крісла. 

— Тож, — Впевнено почала дівчина. — нам потрібні монстри, які могли б розірвати людину на шмаття. Перевертень — надто банально, вампір, ми вже зрозуміли, не лишив би по собі стільки слідів, зомбі — не існують. Мені треба з пів годинки.

— Я зроблю каву. — Посміхнувся Генрі.

Тим часом Марія і Артур кидали один одному м'яч.

— Перший труп — сторож кладовища. — Марія кинула м'яч Артурові.

Він зловив і продовжив:

— Другий — бізнесмен. — Чоловік кинув м'яч назад.

— Як вони можуть бути пов'язані?

Артур знов зловив м'яч і задумався. Марія посміхнулася у відповідь. 

— Пам'ятаєш я їздила на твоїй машині за продуктами? Я знов була в магазині де працює скажена тітонька. Вона розповіла, що сторож той був зовсім не старий, йому трохи за тридцять. 

Артур повернув їй м'яч:

— Чому молода людина працює на такій роботі?

— Він займався розробкою лісу неподалік і, коли вирубку заморозили, співробітникам не виплатили зарплатню і насильно виперли з містечка. Йому просто нікуди було піти і він влаштувався на абияку роботу, щоб заробити на квиток додому і мати місце де можна заночувати.

— Розробку зупинили майже рік тому.

— Так, всі вже роз'їхалися, а цей лишився, мабуть кращої долі йому не шукати.

Артур знов зловив м'яч і дістав з кишені телефон. Він вдивлявся кілька хвилин, а після кинув м'яча до корзини.

— Дещо є. Степан Нещасний займався питанням продажу землі. Він судився щоб приватизувати частину лісу. Саме ту, яку вирубали, мотивував це бажанням зробити базу відпочинку. 

— Один рубав, а інший забезпечував його роботою? Швидко ми вибрали генеральну версію.

— Навіть занадто. — Посміхнувся той. — Я зроблю каву.

Двоє суперників зустрілися біля плити, та самовдоволена посмішка Артура змусила вампіра відчути ще одну емоцію. Роздратування. Звичайне людське роздратування, коли трохи морщиш носа, та відводиш погляд.

Абсолютно мовчки двоє зробили каву, та розійшлися по своїх локаціях. 

У Саші теж вже була генеральна версія. 

— Вовкулака?

— Вовкулака. — Дівчина схрестила руки на грудях. — Ми вже розібралися, що питання не пов'язане в повнею, але є і такі монстри, що перетворюються по власній волі, або волі того, кому належить душа монстра. — Дівчина відкрила фото трупів. — Зверни увагу, окрім розірваного горла в них навіть перегризений хребет та не вистачає шматтів тіла. Їх намагалися з'їсти.