Глава 16

Недовго після обіднього часу Гриша розплющив очі. Він не відчував ні головного болю, ні тремору в руках. У кімнаті вже нікого не було. Він глянув на годинник і зараз же збадьорився. Вітатися з друзями не став і, знову накинувши светр, побіг одразу в гараж. Бак його машини був майже порожній, ледве вистачило б доїхати до заправки і, вилаявшись словами не гідними служителя храму, таки поквапився до друзів.

— Ти чого не в інституті? — Замість привітання промовив чоловік, побачивши сестру.

— Я прокинулася лише до третьої пари, Марія сказала, що на одну пару їхати нема сенсу. — Виправдалася дівчина.

— Хто б сумнівався. — Він зітхнув і перевів погляд на Артура. — Є бензин?

— Так до заправки рукою подати.

— У мене служба за півгодини, ніяк не встигну. 

Артур закотив очі й одразу піднявся з місця. Генрі вітатись не став, він мовчки простяг священикові його телефон:

— Потрібно протестувати, але, по ідеї, має працювати.

Олександра дивилася то на брата, то на Генрі і чекала, що їй розкриють таємницю. Але Гриша думав тільки про те, що б такого збрехати. Зрозумівши це, Генрі просто поспішив вийти з кухні, уникаючи незручності, лише проходячи повз товариша, пошепки, ледь чутно, промовив:

— Ти патологічний брехун.

Від цієї фрази чоловік здригнувся і сховав телефон до кишені:

— Ввечері розповім, домовилися?

Сестра посміхнулася й кивнула. А він побіг у гараж. Марія сиділа мовчки весь цей час і попивала міцну каву, вона вже знала, яка таємниця об'єднала друзів, і це здавалося першим вірним рішенням священика за весь час. 

Новий випуск "Щоденного вісника" Марія не стала навіть розгортати, наче боялася, що побачить там звістку про чергову смерть і, сповістивши друзів, що збирається за продуктами на вечерю, поїхала. Зранку вона сповістила пліткарку Прокофіївну, що збирається в місто і односельці, що в ту ж мить дізналися про поїздку, прийнялися доповнювати список продуктами, які вона могла б привезти, коли їй не важко. Відмовити дівчина не змогла, довелося взяти машину Артура.

А от вже по обіді Саша з захватом розповідала хлопцям про другу примару, яку журналісти змогли зафільмувати. Двоє намагалися стримати сміх і це змусило дівчину обуритися.

— Це не фальсифікація! — Почала вона. — Я можу хоч зараз запросити оригінали фото!

— Принцесо, повірте мені на слово, це фальсифікація.

— Чого це я маю вірити тобі, а не фактам?

— А чого я думав, що вона все про вас знає? — Здивувався Артур. 

— Бо ти адвокат, а не слідчий. — Засміявся Генрі. — В тебе ж дедукція як у зубочистки. 

— Ну, аби я читав думки, то був такий самий здогадливий як ти.

— Твоя іронія безпідставна. Я частіше за тебе використовую інтелект, а не тупу силу. Хоча тобі зі мною не змагатися ні в першому, ні в другому.

— Але Марія зі мною, а ти за бортом. Мабуть бо я тупий і слабкий. — Хихикнув Артур.

— До чого тут Марія? Я їй за рідного брата, а ти…

— А ну стоп! — Саша схопилася на ноги. — Давайте придумаємо парі! В силі вам не змагатися, а от в інтелекті…

Двоє замовкли і потупили погляди на дівчину, а вона дістала вчорашню газету і кинула на стіл. Заголовок на першій шпальті сповіщав, що криваве вбивство досі не розслідуване.

— Беріться обоє. Хто знайде вбивцю — той і розумніший. 

Чоловіки знов роззирнулися. 

— До мого комп'ютеру навіть не підходь. — Всміхнувся Генрі і вискочив із кухні. 

— Змагаємося чесно! — Крикнула йому в спину дівчина. — Ніякого читання думок та гіпнозу!

Хлопець почув її вже коли був в домі, але і думки не став допускати про шахрайство, тільки вирішив вичекати хоч з півгодини, поки Олександра прийде справитися про його успіхи і точно не зможе відмовити в допомозі.

Артур не став чекати і одразу попросив у студентки запросити оригінали фотографій тіла. Вона тієї ж секунди повідомила, що коли вже вона допомагає Артурові, то буде чесно аби і Генрі отримав ту саму інформацію за потреби. Двоє погодилися. 

У кожного в голові вже сформувався план. Генрі, за допомогою сумнівних матеріалів в інтернеті, почав шукати монстра, який вочевидь просто з голодухи почав жерти місцевих. Артур, своєю чергою, вирішив знайти зв'язок між двома вбивствами. Можливо монстр вибирає жертву за віком або місцем проживання…

Після служби Гриша, тобто отець Григорій, не знімаючи ряси, заїхав додому, вірніше на згарище. Пожежна їхала катастрофічно довго та вигоріло майже все. Серце обливалося кров'ю, дивлячись, як усе, що він роками накопичував, раптом розсипалося. Все ніби втратило сенс. І справа не в колекційних книгах з богослов'я чи дорогої техніки. Справа в тому, що єдине місце, яке він вважав безпечним, зараз перетворилося на пустелю. Все більше він шкодував, що так і не попросив допомоги у парафіян, але, чомусь, у голові луною віддавалися слова Генріха, ніби все, що він робив у житті, було за чужі гроші і все це було потрібно тільки щоб задовольнити грішні потреби: жадібність, обжерливість, хіть…

— Іноді ваше благородство не доречне. Всі і так в курсі того, що сталося, просто підійти посоромилися. — Почувся тривожний жіночий голос з-за спини. — Я зберу людей, зможемо тут порядок навести, а ви, на наступній службі розкажіть про свою ситуацію, ми, православні, маємо разом триматися.

Він добродушно посміхнувся і кивнув на знак подяки. А на душі стало ще гірше від того, що хтось на кшталт нього, без особливого зусилля може заслужити славу доброї людини, не дивлячись на свою грішну душу. А під рясою священика, справді, може ховатися чорт. До того ж не Люцифер, який за самовпевненість і честолюбство був скинутий в пекло, а шелупонь, підніжний корм того самого Диявола.

На згарищі залишилося всього кілька ікон, яких, вочевидь, дивом обійшов вогонь, кілька книг та броньований сейф, який пережив би, мабуть, і ядерну війну. Він ледве відкрився і, очевидно, став непридатним, однак вміст був у цілості та безпеці. Серед іншого лежав і щоденник Саші, в який чоловік не наважився зазирнути, хоча б тому, що не мав звички стежити.