Що в тебе в середині?
Без назви
Та ти не любиш моє слово,
І гіркий мов дня кінець.
Та я прозора стою перед тобою,
Немов вичікую на твою схвальну промову.
І сонця жар примушує кипіти кров,
А ти немов увіковічнений в німій картині,
Без губ, очей і вух,
Без рук і ніг,
Без слова "Стоп".
Міцніше до землі себе прив'яжеш,
Немов кайдани одяг на тобі,
"Та ти жалю і болю взагалі не знаєш",
А він хоч раз для тебе відкривав свій дім?
Холодний подих,
Обличчя статусу відповідає.
Він йде за нами крок у крок,
Бо сам дороги ще не знає.
А що за статус?
Написаний давно у телефоні "Брех"?
Сім'я — це я,
І сотні моїх спроб знайти його.
І крок у крок за ним ступаю.
Він знає дорогу?
Та ні, але я більш не вникаю.
Сенс казок?
Мораль, чесноти, правда?
Герої й ті,
Хто існує, щоб їм заважати?
І де ж межа між правдою й брехнею?
Де казка знов стає пустим рядком?
А ми ідемо, зносимо дороги,
Що будувались маревом, тілами без думок.
Ти смієшся?
Чи голос то загублений в віках?
Бо я стою, мов тінь твоя, твоє відлуння,
Чекаючи, що слово знайде рот.
Мовчання — мій новий закон,
У ньому страх, байдужість, порожнеча.
Та я шукаю, вірю все одно,
Що шлях, крізь ніч, до світла колись прокладеться.
Відредаговано: 12.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
