Що там було?

16

У Поліни ледь чашка не випала з рук: у небі повно драконів.
Вони розтинали хмари, наче темні тіні на тлі місяця. Червоне полум’я спалахувало між крилами, освітлюючи дахи будинків. Повітря здригалося від могутніх змахів.
— Це… це ж не один… — прошепотіла Наталка.
Поліна відчула, як у грудях щось стискається.
Вона не просто бачила їх — вона відчувала.
Три яскраві червоні вогні.
І два сині, що трималися трохи осторонь.
Не хаотична бійка.

Протистояння.
Один із червоних відокремився й повільно знизився. Його очі спалахнули просто навпроти їхнього вікна.
Поліна завмерла.
Її шкіру обпікло жаром, хоча скло було цілим.
— Він дивиться на тебе… — тихо сказала Наталка.
І в ту ж мить у голові Поліни пролунав голос:
«Дитя Мирослава. Ми знаємо, хто ти».
У небі спалахнув синій блиск — один із синіх драконів став між ними.
Між двома сторонами зависла напруга, густа, як перед грозою.
І раптом хвиля магії покотилася містом.
Поліна інстинктивно розкрила долоні. Її крила вирвалися назовні, але цього разу полум’я не просто змішалося — червоний і синій спалахнули одночасно.
Магічна хвиля розсіклася навпіл.
Наталка задихнулася.
— Я… я все пам’ятаю…
У небі запала тиша.
І тепер дракони дивилися не на місто.

А на неї.

Павло Безверхий

Подобається

#5585 в Фентезі
#993 в Бойове фентезі
#10758 в Любовні романи
#2553 в Любовне фентезі

У тексті є: кохання, людина, дракон

Відредаговано: 20.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись