11

Після пар ми із Дейвітом прийшли у кав'ярню, його брат близнюк теж прийшов. Вони схожі, як дві каплі води. Я ще ніколи не бачила двох однакових зовнішньо людей. Перевожу погляди із Дейвіта на Дейнеса і навпаки. 

- Братику, красуне, навіщо ви мене покликали?!

Хлопець дивиться на нас і пустотливо посміхається.

- Ти навіщо мене поцілував?

Дивлюся на Дейнеса так, наче готова його прибити на місці. Хлопець розсміявся.

- Що ж я зроблю, якщо мій братик дарма гає час?! А я врятував красуню і взяв нагороду.

- А звідки ти дізнався про Поліну?

- А що я маю знати про неї?

- Нічого, але не наближайся до мене? Інакше я тобі кінець!

- А ти не відрізниш мене від брата!

- А це ми ще побачимо.

Він не знає, що я можу бачити аури людей і у братів вони схожі, але трохи різні.

- Мені пора іти, бувайте.

Дейнес підвівся і пішов, залишив гроші за каву, яку замовляв. 

- А як ти відрізниш мене від мого брата?

Дейвіт це запитав, коли його брат вийшов з кав'ярні.

- Я можу бачити аури людей, твоя відрізняється від Дейнисової.

- А така здібність рідкісна серед драконів. Мені уже пора іти.

Ми заплатили за замовлення й пішли кожен у своїх справах. Дорогою я розмірковувала, чи варто ще комусь говорити про свою нову здібність. Вирішила, що скаду тільки Наталці. 

А ще я вирішила, що поїду на вихідних до мами, розпитаю детальніше про свій родовід, у мене є до неї серйозна розмова. Вона відповість на усі мої запитання. А зараз піду в гуртожиток відпочину. 

Я зайшла в гуртожиток, раптом мене покликала вахтерка, Зінаїда Федорівна.

- Мирна, до тебе прийшла людина, сидить на дивані.

Я побачила жінку середнього віку, вона мені незнайома.

- Добрий день. Хто ви?

- Я твоя тітка, Поліно. Мене звуть Єванжеліка. Ходімо в кімнату для гостей і поговоримо.

Не знаю вірити цій жінці чи ні, хоч вислухаю, тому ми пішли у кімнату для гостей, вона на першому поверсі.

Після розмови з Єванжелвкою обов'язково зателефоную мамі, поговорю з нею. У мене до неї купа запитань з'явилося.