8

Ми вибігли на вулицю й побачили величезного дракона, який сів прямо на дах, він піднявся у повітря. Дракон синього кольору.

- Ось де ви, - сказав дракон жіночим голосом, опустився на землю й перетворився на жінку, вона середнього віку, жінка підійшла і обняла Дейвіта.

- Привіт, мамо, я радий тебе бачити. Чому ти прилетіла у місто і як ти мене знайшла?

- Знайти тебе було не важко, за допомргою визнавача слідів. Люди не запам'ятають, що бачили дракона і ось ці дві дівчини теж, - мама Дейвіта кивком указала на нас із Наталкою.

- Поліна теж драконка, хоча не так давно про це діщналася, а на розум Наталки я наклав захист, вона нікому нічого не розповість, ця дівчина уміє зберігати таємниці.

- А Поліна з якого драконячого роду? Вона хоч не із червоних?

- Я навіть не знаю, як тобі про це сказати, мамо. Ходімо за мною, зараз сама усе побачиш.

Ми пішли на закинуту будівлю і там я перетворилася на дракона. Коли я знову надала собі людського вигляду, то мама Дейвіта сказала:

- Вона наполовину червона, наполовину синя. Поліно, а вашу маму випадково не Лілією звати?

- Так, Лілія. А ви звідки знаєте?

- Ваша мама із одного драконячого роду Маірнів, її вигнали із драконячого світу, бо у неї були стосунки із драконом із королівства червоних драконів. Ваш тато теж пішов із світк драконів.

- Тепер я маю все обдумати, ходімо, Наталю. До побачення, Дейвіте і вам теж, не знаю, як вас звуть.

- Мене звуть Явіррія.

- Приємно з вами познайомитися.

Ми пішли, у своїй кімнаті я зателефонувала мамі й сказала, що приїду додому, а редактору повідомила, що на цих вихідних мене на роботі не буде.