6

Біля гуртожитку на лавці сидить Наталка, вона підійшла до мене, щойно машина Дейвіта від'їхала.

- Привіт. Знову ти із цим Дейвітом їздиш. У вас що стосунки?

- Давай присядемо на лавочку, я тобі розповім, не знаю чи ти повіриш.

Ми присіли на лавочку, я розповіла їй про те, що бачила своїми очами.

- Ніколи не повірю, що Дейвіт дракон. Раптом наче Сонце закрилла величезна хмара.

- Стережися! - крикнула Наталка.

Я обернулася, але великий дракон зачепив мене крилом і закинув на спину, я його впізнала, це Дейвіт, потім він закинув на спину і Наталку, ми полетіли за місто, дракон присів і ми злізли з нього і він став знову хлопцем.

- Ух, ти! Дракони існують! Ви, Дейвіте, такий крутий!

- Сядь у автомобіль! - наказав Дейвіт Наталці і вона слухняно сіла.

- А на тебе чомусь таке не діє, - сказав Дейвіт і усміхнувся.

- А навіщо ти прилетів? Тебе ж бачили люди.

- Я за допомогою драконячої магії зробив так, що люди забудуть про те, що бачили дракона, тільки твоя подруга і ти пам'ятатимите про це. А хто не людина, а дракон, той не забуде про те, що мене бачили. Здається, я знаю чому на тебе не діє сила драконячого наказу, тому що ти сама дракон, тільки чомусь твоя друга іпостать спить.

- Як таке можливо?

Раптом я відчула, що моє тіло почало трансформуватися, за мить все почала відчуватми по - іншому, Наталка ніби прокинулася, вийшла із машини і дивилася на мене, не відриваючися, приголомшено. А ще я відчуваю, що вона думає про те, що дракон наполовину червоний, наполовину синій.