Увечері я ішла додому з роботи, раптом до мене підійшла якась незнайома жінка, вона оглянула мене з ніг до голови, наче оцінює.
- Ти Левченко Поліна?
- Так, це я.
- Іди зі мною! - наказовим тоном сказала незнайомка.
- Я нікуди з вами не піду, бо не знаю вас, - упевнено і злісно відповіла я.
Жінка вхопила мене за руку, я намагаюся вирватися, але вона мене тримає міцно, сильна жінка. Вона почала тягти мене, я присіла. Потім я почала кричати:
- Допоможіть мені! А ви відпустіть мене!
- Закрий рот і мовчки іди за мною!
- Нізащо! Ви жахлива людина!
Я підвелася й ударила жінку, а вона хотіла мене ударити, але я виставила блок, намагалася скрутити жінку, але вона мене мене відкинула, як пір'їнку. Як же боляче! Я намагалася підвестися, раптом жінка відлетіла, як пір'їнка. А мене хтось посадив.
- Як ви? - почула я чоловічий голос.
- Не дуже добре.
Я з подивом побачила, що це Дейвіт.
-Дякую, що врятував мене.
- Я відвезу тебе в лікарню.
Хлопець посадив мене у свій автомобіль і повіз до лікарні, я надто шокована, щоб щось аналізувати. Лікар мене оглянув, надав першу допомогу, наклав гіпс на зламану руку, призначив день операції й відпустив. Дейвіт відвіз мене в гуртожиток.
#1676 в Фентезі
#242 в Бойове фентезі
#4236 в Любовні романи
#982 в Любовне фентезі
Відредаговано: 12.05.2024