Ти все забув...знову..

Літо на дворі навколо вирує народ людей і звіролюдей в цьому царстві вони жили мирно і у них було рівноправні права, як раптом не візьмись з криком пробігає хлопець у плащі швидко тікаючи від двох людей з маленьким мішком золотих монет після чого він добіг до покинутого будинку швидко забіг у нього, а хлопці думали, що зловили його, бо від туди не було куди втекти, після чого швидко забігли в будинок, але в будинку нікого не було ... навколо одна пил літає повітрі хлопці з подивом не зрозуміли куди він зник вирішили прочекати його в будинку але у будинку нікого не було..не одного шуму тиша до труни ... після чого вона зібралися важко зітхнули і пішли тим часом через пів години з дому вийшов хлопець і на нього вже чекала зелено-волосяна ельфійка, яка дивилася на нього з важким поглядом а в її погляді виднілося одна порожнеча,хлопець з подивом подивився на неї запитавши 

-Ліфааа що сталося? Все вийшло я пограбував цих двох бідолах вони навіть не знали про мою навичку прихованості уявляєш?

-Ні...ти знову все забув...

Сказала вона важким голосом, опустивши свою голову вниз,хлопець не зрозумів що він забув намагався згадати але все ж таки запитав у дівчини 

-У сенсі забув? Ти мене вчора просила нам гроші роздробити ось я та отримав та звичайно може не найкращим способом але кого це хвилює?

Трохи засміявся хлопець показуючи їй мішок

Дівчина злегка підняла голову щоб не розплакатися після чого зайшла за кут і принесла скриню після чого поставила перед ним і відкрила там куча таких же мішечків, але деякі виглядали трохи пошарпані а деякі сильно а деякі зовсім нові хлопець сильно здивувався і вигукнув 

-Що це?! У тебе що весь час гроші були?! І ти мені про це нічого не говорила навіть ... і навіщо я тоді грабував тих двох

Дівчина впала на коліна і почала плакати 

-Боже прошу нехай це буде тупий жарт... чому ти не пам'ятаєш...

Хлопець швидко підійшов до неї і почав заспокоювати її 

-Ліфа..заспокойся все буде що забув? У мене деменція? Або що я не розумію тебе...

Дівчина повільно підняла голову сльози повільно стікали з її очей по щоках і вона дивилася на хлопця з надією що це все більший жарт і він все згадає..але хлопець просто сидів у непорозуміння..і спитав у дівчини 

-Який жарт?..

Дівчина злегка витерла свої сльози і сказала трохи тремтячим голосом 

-Ти щоразу грабуєш і опиняєшся в цьому місці..з таким же обличчям з таким же мішком..з тією ж інтонацією все теж саме..що і був уже безліч разів..

Хлопець здивувався і сказав 

-Як це..я тут вперше я сам здивувався як ти мене знайшла тут..

Дівчина злегка вдарила його по плечу, притулившись до нього і сказала голосно зі сльозами на очах

-ні ні ні!...це все тупий жарт..цього не може бути...

Хлопець сказав тихим голосом гладячи дівчину по голові 

-Пробач...я правда не пам'ятаю...і скільки це вже триває?..

Дівчина тихо сказала

-С..середини весни..все відбувається з тобою одне і теж ти ніби знущаєшся з мене..

Хлопець тихо спитав 

-з середини весни?але вчора хіба не почалося літо?..

Дівчина ще раз ударила його по плечу 

-Боже..ти навіть це забув...як я тобі казала що це середина весни, а не літо..

Він злегка повернув голову в бік подивившись нагору листи зелені сонце тепле і гріє їх обох хмари білі злегка пливуть по небу але він не пам'ятає ні слова про цей день про який говорить дівчина...

-Я не знаю чому але я правда не пам'ятаю..

Дівчина намагалася заспокоїться злегка стукаючи кулаком по його плечу 

-і так завжди..день за днем день за днем..одночасно я приходжу сюди плачу тобі..і чую від тебе все ті ж слова..не пам'ятаю не розумію..звідки..ти хоч розумієш якого мені?..

Вона трохи підняла голову кажучи тихим і важким від втоми голосом 

-Приходити сюди щодня і чути від коханого одні й самі слова і обіцянки які ти мені давав.. "завтра все буде інакше"але щоразу я приходжу сюди і... нічого!...нічого не змінюється ще трохи і я просто уб'ю себе..я не зможу це переживати ще..раз..знову..і знову..

Хлопець здивувався від її зізнань у почуттях тому, що.. він не чув про них раніше.. і по його пам'яті він був знайомий з нею всього лише один день..вчора..

-Я...не знаю..пробач..ми повинні це все вирішити... можливо що те трапилося в той день..і я незнаю.. чесно це все так несподівано що просто..у мене все перекинулося верх ногами мозок нічого не розуміє серце тебе не пам'ятає але душа болить від того, що я бачу як ти плачеш...

Дівчина з великим полегшенням зітхнула, почавши витерти свої сльози, злегка піднімаючись на ноги

-вперше за цей час..ні за цей весь час, всі ці дні..тижні..місяці..ти сказав нові слова..ти зміг виконати свою обіцянку..шкода що так пізно..

Хлопець підвівся за нею і тихо сказав 

-Ліфа я чомусь впевнений що у нас все вийде..і можливо я колись зможу про все згадати..а тепер нам час йти..