16 Розділ Вадим

 -О які люди ,а ти що тут робиш?-до мене наближався Роман з одним його друзів.

-Йду додому, а ти куди?-я знав що він живе в іншому кінці села. 

-Та ось веду його до батьків, -відповів друг Романа, даючи зрозуміти що він вже п'яний. Хоча я це вже зрозумів ще у цьому кафе в якому випадково зустрів їх.Роман виявляється святкував народження сина. Ось так і набрався з радості.

-Ну якщо хочеш я його проведу,-звернувся до друга Роми,непамятаю їм'я, та й для чого мені це пам'ятати. Моя голова забита іншим.

-О тоді добре я піду, мене дома чекають.Бувайте.

-Пішли татусю,-звернувся до Роми,який чомусь обернувся до паркану будинку Ірини бабусі,-ти чого застив?

Постоявши трішки біля паркану Роман поплентався щось бурмочучи собі про себе. 

-Що ти там говориш Романе.

-Нічого. 

-То як там відчуття татусю?

-Норомальні,як бачиш. 

-Як назвали сина?

-Ще не вирішили, -пробурмотів.

-А я одразу знав як назвати свого сина.Тепер навіть не уявляю його з іншим іменем. 

-Оо,ну та ти в нас такий мастак у всьому,аж набридло,-зі злості відповів мені. 

-Що я не так сказав?Незнав що я чимось тебе вже образив.

-Та мені просто набридло слухати від батьків який Вадим хороший у всьому, навіть після того як ти розлучився все одно ти хороший. А ось я як захотів піти від дружини то я козел. 

-О вибач, незнав про це,вони перебільшують,не бери до голови, всі роблять помилки. А чому хотів піти?Я думав що в тебе все добре друга дитина як не як.

-Нехотів я і першої.

-Що ти таке говориш, ти п'яний, проспишся та все наладиться. 

-Я говорю правду, та що тобі зрозуміти.

-Я і не намагалася,ось прийшли,йди вже додому і добре просись.

-Та пішов ти,-кину він мені на останок.

Я справді нерозумів цієї неприязні до мене з його боку . От у мене була неприязнь, через його якесь відношення до Іри.Та я розумів що щоб їх неповязувало це було давно,і я немаю права щось висувати.

До дому повернувся щасливий бо за цілий тиждень незнаходив собі місця. Я був дуже радий що нарешті побачив її і мав можливість обійняти.Це таке неймовірне відчуття. 

Коли побачив її біля кафе то  мене аж пробило струмом.Я вже не чув що там до мене говорив мій співрозмовник. Моя увага була сконцентрована тільки на Ірі.В її погляді читався шок,а коли вона швидко пішла, я зрозумів що не без підставно я хвилювався.Таки вона злякалася того що відбулося. І можливо накрутила собі вже багато чого. Тому я швидко пішов за нею,хотів з нею поговорити. Хоча ми невстигли поговорити та я думаю що незручності прояснились. Тепер не міг дочекатися завтрашнього вечора щоб зустрітися.Ця думка гріла моє серце. 

 Наступний день тягнувся дуже повільно. Незнаю скільки разів я перевіряв яка година ,та знаю точно що багато. Звичайно я не просидів весь день без діла. Кирило підкинув мені роботу. Попросив зробити до понеділка. Тож змушений був вписатись у відповідний час.А в понеділок мав їхати з ним на об'єкт. Маємо нове замовлення.Якщо справимося з цим завданням то обіцяють не малі гроші. Я вирішив повернутися до роботи. Як не як та майже три місяці відлучився.Потрібно вертатись. Тай тим більше моя русалка теж більше часу проводить в місті. Тож більше шансів бачитись нам там.

Коли побачив на годинику що вже восьма година то недумаючи подався до річки. 

Прийшовши я помітив що Іра була вже там.Хотів бути першим а вона вже чекала.

Вона сиділа на березі і просто дивилась в далечінь. Не довго думаючи я підійшов і сів біля неї. Поклав свою руку поверх її і заговорив до неї:

-Привіт,-я не дивився на неї, а дивився в тут сторону що й вона.-довно ти вже тут?

-Не дуже, -відповіла,і я відчув її погляд на собі. І тоді я вирішив прояснити все:

-Нам треба це все припинити, -промовив і обернувся до неї. 

Її рука напружилась і вона хотіла її відсунути від моєї. 

-А я ні на що непритендую, -її голос притих і вона відвернулась. І тоді я зрозумів що не так сформулював те що хотів сказати. 

-Я маю на увазі, що я незнаю ні твого номера, ні де ти живеш. Ти знаєш скільки разів я хотів до тебе подзвонити-я зупинився ,-я хочу бути в твоєму житті Ір...Скажи щось.

-Що?ти хочеш мій номер телефону?Навіщо?

-Щоб до тебе подзвонити запросити на побачення, зрештою просто почути твій голос. 

 Вона мовчала і ця тиша мене непокоїла.Тому я підсів ближче обіймаючи її за плечі.

-Ти мені дуже подобаєшся Іринко,я неможу описати це словами але я сумую за тобою, ти мені потрібна.

 Іра підвела на мене погляд і я нестримався і поцілував її.Спочатку ніжно,чуттєво а коли зрозумів що вона мені відповідає насмілився на більш відвертий поцілунок.Я не поспішав, насолоджувався моментом.Вона зупинилась перша.Відвернулась і мовчала. 

-Я знаю що можливо все надто швидко, та я не хочу тебе втратити, розумієш?-я незнав що в неї в голові та це мовчання мене розривало.

-І ти мені подобаєшся.Та я невпевнена що ми можемо бути разом, -нарешті пішов діалог. 

-Неспробуємо не дізнаємося,-її сумніви напевно були доречними, та я не планував відступити. 

-Ми зовсім не знаємо один одного, -продовжила Іра.

-Це правда,та для того у нас буде купа часу щоб дізнатися. 

-Ти хочеш зустрітись?

-Я хочу бути з тобою, піклуватися про тебе, дізнаватися про тебе, я все це хочу...і так я хочу тебе,-я зупинився бо не був впевнений що останні слова були доречними. 

-Це називається ейфорія...

-Ні..і ти це знаєш.Хіба ти це невідчуваєш...Я знаю що ти відчуваєш те саме Русалко, ходи до мене. 

Я обійняв її міцно і просто гладив по спині,цілував її у волося і шепотів :

-Все буде гаразд Іринко,все буде добре...

Ми довго просиділи в тиші,і я нехотів нікуди йти і її відпускати.Хотілось сидіти так вічність у її ніжних обіймах.Але почало темніти і ставало холодно, тому треба було йти.

-Ходи..проведу тебе додому, -підвівся беручи її за руку. 

-До мене?

-А ти хочеш до мене?-усміхнувся їй у відповідь.