15 Розділ Іра

Коли просунулася, довго лежала нерухомо.Ні не те щоб я не памятала що сталось,просто таким чином я  приймала це факт.Ні я не жаліла про це що сталось.Я хотіла цього.Я хотіла відчути це відчуття потрібності важливості.Так як Вадим дивився на мене так ще ніколи ніхто не дивився. В цьому погляді було не просто бажання отримати це що хочеш там читалось щось більше. І хоча я розуміла що такий як Вадим точно знає тонкощі зваблення і вміє переконати в тому що ти особлива коли йому це потрібно. Я не те щоб повірила,я хотіла побути хоч раз особливою і відчути це на собі.

 Я бачила його здивування коли я сказала "пішли до тебе".Він навіть на кілька секунд завмер, напевно думав чи я нежартую,а потім відповів спокійно "пішли ".Його відповідь мене не розчарувала, ба більше напевно я боялась,що він почне задавати лишні питання, або ще гірше скаже що ти в певнена чи інша дурня в тому плані. 

 Я була в певнена вчора а сьогодні лежучи на ліжко біля Вадима зрозуміла,що я натворила,тепер він подумає що я легко доступна і скаже щось на кштаут "тебе провести чи сама підеш ".Ця думка змусила мене піднятися швидко і так само швидко одягнутися.Все це я робила дуже тихо, нехотіла розбудити Вадима і натрапити на цю незручно ситуацію. Перед виходом ще раз глянула на нього і на душі стало так важко, шкода що я  не та жінка яка може зацікавити Вадима не тільки для інтиму...

 До дому повернулася майже був ранок.Тому я вирішила що мені вже пізно лягати спати, я почала збиратися.Сьогодні понеділок, мені потрібно на роботу. Зібравшись пішла на кухню.Випила каву яку бабуся вже приготувала. 

-Ти коли вчора повернулася,я щось не чула, міцно напевно спала!?-бабуся задала запитання до якого я не була готова. 

-Не довго, напевно ти просто міцно спала. 

-Напевно!Ти в якій годині їдеш?

-Зараз,ще хочу заїхати на квартиру. 

-Тоді поспіши автобус буде через десять хвилин. 

-Оо тоді мені потрібно вже йти,-підвелася і підійшла до бабусі та поцілувала її, -побігла я,люблю тебе. 

 На роботу потрапила вчасно. Та робота зовсім не йшла. Я була дуже розсіяною і неуважною.Все через те що балансувала між тим що жалію що це зробила і між тим що це було найкраще що зі мною сталося. Я дійсно ще ніколи не почувалася настільки сильно потрібною і важливою,навіть якщо це було не так довго.

 Я вже навіть почала вважати що щаслива що це зробила,але тільки до цього моменту поки не вийшла на вулицю після роботи і не побачила Вадима який стояв і розмовляв з якимось хлопцем.І тут я згадала що він розказував що його син тут навчається.Що за сором.Тепер я боялась,що ніхто про це недізнався.Сподіваюся він не такий і про свої походи не тріпає всюди.

Я швидко щоб мене не помітили вернулась в університет і пробула тут аж до вечора.А коли повернулась до дому побачила перед дверима букет.Хотілось щоб це були квіти від Вадима,але я точно знала що це не від нього.Як я і думала квіти були від Юри.Там була і записка.

Юра знову просив пробачення і не забув нагадати,що більше нікому небуду потрібна.Аж хотілось сказати ти помиляєшся,потрібна,і наплювати що тільки на одну ніч.Цю ніч я буду пам'ятати.

Тиждень минув напрочуд швидко і коли прийшли вихідні мені було страшно їхати до бабусі.Незнаю чого саме я боялася,напевно побачити розчарування в його очах. 

Та я змушена була їхати,не через те що бабуся сама не справиться,в бабусі було день народження у четвер. Заичайно я дзвонила ,привітала і навіть приготувала подарунок, новий телефон а то цей страшний інколи навіть не вмикається.Вже давно хотіла їй купити та вона все відмовляла,а подарунок мусить прийняти. 

Тому я таки змушена поїхати, незалишу я бабусю святкувати самій її день народження. Купила торт її любимий зібралась і поїхала. 

 Коли приїхала в село зійшла на зупинці і подалась до будинку бабусі. Проходячи місцеве кафе я почула знайомий голос обернулась і побачила Романа у великій компанії, який голосно говорив і сміявся. Я оглянула компанію і зовсім не очікувала побачити серед них Вадима.Він стояв зі склянкою в руках і розмовляв  з ким із присутніх і посміхався. Незнаю чому я продовжувала дивитись та я ніби завмерла, Вадим ніби відчув мій погляд і обернувся в мою сторону а коли побачив мене посмішка з його лиця зійшла. Це мене і опомятало.Обернувшись я швидко подалася до будинку бабусі. Коли зрозуміла що відійшла дальше то почала бігти .Майже коло будинку мене схопили за руку.

-Зупинись!

 Я  зупинилась але не могла обернутися. Коли Вадим зрозумів,що вже не біжу,обійшов мене і став напроти мене. Та я все одно не могла підняти погляду. 

-Привіт,-спокійно промовив.Та я продовжувала мовчати.

-Зрозуміло,ти не хочеш зі мною говорити. Цього я і боявся.

-Що ти боявся?-запитала так і непоглянула на нього. 

-Боявся такої реакції. 

Аж тоді я глянув на нього, -Якої? 

 Він усміхнувся,-Нарашті ти подивилась на мене, -він підійшов ближче і взяв мою руку,погладив долоню,-весь тиждень мріяв це зробити, можна з тобою привітатися?

-Привітатись,-нерозуміла що він має на увазі, -хіба ти вже не вітався?

-Не так як хотів,-посміхнувся.

-Це як?

-Ось так,-він підійшов в притул і поцілував менеспочатку в чоло,-і ось так,-обійняв і легко поцілував у губи.

-Ось так русалко,ось так,-промовив в губи і притулив мене до себе. 

-Я так скучив,-продовжував обіймати.-Скажи щось?

-Що сказати?-моє серце так калатає,і мене трусило.

-Незнаю,а може не потрібно нічого казати, просто хочу щоб ти знала,ти означаєш більше для мене ніж ти думаєш, знай це.

-Більше?Що ти хочеш Вадиме.

-Нічого Іро,тільки щоб ти була щаслива,-спокійно відповів. -тільке це.

Напевно я б щось відповіла та збоку почулись якісь голоси і я відійшла від нього. Хтось наближався і це мене насторожило. Вадим це зрозумів.

-Їди додому Ір,побачимося на нашому місці. 

-Я неможу сьогодні прийти.

-Добре русалко,завтра,біжи в дім,-поцілував в чоло,і я пішла.