5 Розділ

-Подивися на мене Русалко, -незнаю чому я це сказав, я просто так відчував. 

Але Іра просто далі стояла з опущеною головою.Я підійшов ще ближче. І коли вона підняла на мене очі я неміг стриматися.Я торкнувся долонею її щоки,а вона все ще дивилася таким зачаровуючим поглядом. Цей погляд просто манив мені.І я пішов далі...

Запустив пальці крізь її волося та нахилився до неї.Мені хотілось відчути її запах і смак таких неймовірно солодкі вуста.Незнаю звідки але знав,що вони солодкі. Я притулився до її чола,а тоді поцілував у кінчик носа,спускаючись до її вуст.

Коли мої вуста торкнулися її,через мене ніби розряд струму пройшов.Поцілунок небув відвертим.Я б сказав взагалі невинний, та в ньому стільки було всього.Я ще такого не відчував. Тай взагалі я ще ніколи ось так до дівчини без її згоди, яка себе відверто не пропонувала не ліз.Але я прочитав цю згоду в її очах. Принаймі мені так здалося на цей момент. 

 Мені було мало цього поцілунку і спробував піти ще далі,та цього не судилося статися,принаймні сьогодні,бо десь недалеко почулися звуки. Було чутно що хтось голосно говорить.І це стало для Іри поштовхом відштовхнути мене.Тоді я протверзів. Ця неймовірна магія десь вивітрилася.

Русалка стояла і сердито дивилась на мене. 

-Вибач,-все що міг сказати зараз. А що я міг сказати якщо сам не знаю чому я так зробив. 

 Вона далі мовчала а потім забрала свої речі пішла в сторону села. 

-Почекай Ір,-я нехотів щоб так закінчився вечір. Я нехотів її образити, але не обдуманим вчинком таки образив.

-Та почекай,-незупинявся я в пориві вибачень. Наздогнати став на її шляху. -Вибач кажу. Розумію що вчинив неправильно вибач.

-Нетреба,-промовила тихо.

-Чому нетреба!?Треба!Я дурень. Незнаю що на мене найшло.

-Я ж кажу що нетреба. Просто наступного разу так не робіть. 

-Чому ти до мене на ви.Ти теж думаєш,що я застарий, -незнаю чому саме це мене турбувало цієї хвилини. 

-Теж?А хто ще так думає?

-Неважливо.Важливо що думаєш ти.

-Хіба моя думка має турбувати тебе!?

-Недумаєш,-видихнув я.-це тішить, значить є шанс.

-Шанс..на що?

-На все.На те що ти дозволиш.

-А як не дозволю?

-Тоді буду чекати коли дозволиш,-здавалось що цю дивну розмову тільки ми розуміли.

-Бувай Вадиме.-тільки це сказала і пішла. 

 Я знову порвався бігти ,але згадав що кілька секунд тому сказав що буду чекати коли дозволить. Тому мені залишалося тільки дивитися їй вслід.

 Коли повернувся додому вже було досить пізно. Невмикаючи світло я ліг спати та я ніяк не міг заснути. Крутився то в одну сторону то в другу. І перед очима стояла вона і цей погляд. Зараз коли лежачи я прокручував цей вечір я зрозумів що в її погляді було щось не так.А що саме неміг зрозуміти.Там ніби читався страх.Але чому я не бачив його мені здалося що це було вагання. А тепер я не розумію чому там був страх.Я її налякав.

Я справді сам сам себе не розумів. Чому я так вчинив і що я хотів.Знаю одне що зовсім не планував відносин ні тимчасовий ні постійних.Я хотів пожити для себе. Зрозуміти що я насправді хочу і куди мені рухатись. А це все якось змінилювало все. Як Саня говорить я маю насолодитись холостяцьким життям. А вона на це все не згодиться це я зрозумів.Тай я сам нехотів завдавати їй болю.В її очах і так він читався.І я нехотів бути тим хто його помножить. Думаю такі заслуговують на більше. А що я ,я й сам незнаю що можу.

 Та мені не давало спокою це що я відчував просто обіймаючи її.Цей невинний поцілунок був про більше. Та я незнаю чи вмію це дати.

 В таких роздумах я провів пів ночі.Заснув тільки над ранок. А проснувся бо хтось стукав у двері. Натягувати шорти та футболку і пішов відчиняти.

-О ти що щойно проснувся?-на порозі стояв Володя. 

-Так

-Довго ти спиш.

-Та щось не спалось в ночі, а що?

-Та так Валя на сніданок кличе.Бо ми йдемо скоро до церкви. То питає чи ти прийдеш?

-Та Володя,ви робіть свої справи, а буду збиратися в місто.З дочкою маю зустрітись,ти ж знаєш. 

-Хіба ти не у вечері їдеш?

-Ну десь під обід поїду.

-Ну тоді ти ще маєш час. Тим неменше Валя вже все приготувала. 

-Добре ,зараз прийду. 

-Давай ми тебе, чекаємо. 

 Я зачинив двері та пішов на кухню почистити зуби так я ванна кімната ще не була готова. Коли закінчив таки пішов до сусідів. 

-Добрий ранок, -привітався.

-Добрий ранок Вадиме. Думала що ти себе погано почуваєш.Невидно тебе ніде. -відповіла Валентина. 

-Та ні, неділя ж,довше вирішив поспати. 

-Ми збираємося до церкви, ти нехочеш з нами.

-Ні вибачте, -відповів їй. 

-Та не вибачайся.Просто запитала.Сідай будеш снідати.

-А ви?

-А ми вже, але Володя не відмовиться ще поїсти.Тай я ще кави вип'ю.

-Дякую,-зрозумів що відмовлятися це те саме що образити господиню. Чомусь в цьому будинку такі були правила. А може я просто давно не відчував що про тебе просто піклуються. 

-Ну як ви вчора посиділи?Сподобалось в нашій місцевості розваги.?

-Та добре, спокійно. 

-Пізно ви вернулись. І пивом не обійшлось.,-і глянула на Володю.

-О так,вибачте що ми затримались,-а що я міг відповісти, я Володя сидів і з благальним поглядом дивився на мене. То я зрозумів що він повеселився,тай про це що я не був з ним до кінця не сказав. 

-То тільки я Валю,Вадим обійшовся тільки пивом.Та ми зустріли ще Андрія а від цього невідібєшся.Ти ж знаєтеш.-заговорив сусід. 

-Ну на примус ніхто не заставляє. Ось Вадим то нехотів,а ти неможеш відмовити. 

-Ой Валю не починай,дай хоть раз розслабитися.Не бобуни вже.

-Та ну тебе.Йду я одіватися,-Валя залишила нас.

-Дякую,-тихо промовив Володя. 

-Ти хоча б попередив мене. 

-Ну не встиг, я ж недумав що вона буде випитувати. 

-Та все добре.

 Ми продовжували їсти.Допивши свою каву я підвівся,-Дякую ,я вже піду,зустрінемось завтра. 

-Давай,тільки не спи довго.

-Не буду. Бувай.