Розділи 11 - 15.

11.Якщо дзадзен нічого мені не дасть, то навіщо він мені?

Так, дзадзен дійсно не має утилітарного наповнення у прямому сенсі цього слова. Але практика дзен має певні «побічні ефекти», а саме – нормалізується діяльність  нервової системи, підвищується імунітет і загальна витривалість, покращуються ментальні здібності та стійкість до життєвих випробувань. У цьому сенсі щоденний дзадзен можна порівняти з ранковою гімнастикою  – тільки дзадзен «тренує» не тіло, а розум.

Але є ще один важливий аспект.

У житті багатьох людей виникають надважкі ситуації, які або фактично позбавляють людину сенсу життя, або життя для людини стає нестерпним. Це може бути невиліковне захворювання, втрата близьких людей, і ще багато чого, що не можна виправити, і що здається глухим кутом у самому існуванні особистості. Іноді таке стається і без будь-яких зрозумілих причин, у вельми успішної, і зовні щасливої людини. В певних випадках людина може впадати в депресію, або навіть зважитись на самогубство. Як правило, загальновідомі методи психологічної допомоги виявляються малоефективними, тому що вони не здатні ані вирішувати такі проблеми, ані змінювати відношення до них. І тут дзадзен може бути засобом «останньої надії», тому що він не пропонує людині нічого змінювати – тільки пропонує повністю віддатись практиці. Під час практики дзадзен людина може вийти за рамки свого звичайного стану, який передбачає ототожнювання власного «я» зі своїми думками, і усвідомити свою власну природу, яка принципово відрізняється від концепції особистого «я».  Це важко піддається розумінню, тому  що наявність «я» передбачає сенс та мету життя - те, з чим людині дуже складно розставатись. Усвідомлення власного «я» (або «его») передбачено генетичною програмою існування людини, як біологічної істоти. Ця програма  примушує людину завжди перебувати у думках або про минуле, або про майбутнє, майже ніколи не перебуваючи у стані «тут, і зараз». Простіше кажучи, ми зазвичай або нескінченно оцінюємо помилки та досягнення, які були нами зроблені у минулому, або намагаємось спланувати та передбачити події, які на нас чекають у майбутньому. Завдячуючи такій програмі, людина у своїй історії не тільки вижила, а й стала домінуючим біологічним видом на планеті. Тому постійне думання (в основному, за допомогою лівої півкулі головного мозку, яка відповідає за абстрактне мислення)  є еволюційним надбанням, і властиве будь-якій людині, за незначними виключеннями. Водночас, постійна круговерть думок примушує нас страждати, відчуваючи або жаль за минулим, або страх та невпевненість перед майбутнім. І лише поодинокі спалахи перебування «тут і зараз» нами сприймається як щастя, та відчуття власної свободи. Дзен вчить тому, що стан перебування «тут і зараз» є реалізацією природи Будди, притаманній кожній людині, але затьмареній постійною навалою наших повсякденних думок.  Натомість стан саторі, що є наслідком практики дзадзен, дозволяє людині вирватись за межі цього затьмарення, і побачити свою справжню природу –  яка не містить страждань, а лише віддзеркалює сприйняття усіх речей та явищ такими, як вони є. Для пояснення цього застосовується аналогія із дзеркалом, покритим товстим шаром пилу, і нездатним правильно відображати предмети. Під час практики пил поступово стирається, і у дзеркалі починає проглядати справжнє, не спотворене брудом зображення. Тобто, стан Будди – це чисте дзеркало свідомості, яке без особистих інтерпретацій відбиває реальність. При цьому людина не втрачає здатності відчувати біль, смуток, радість, насолоду, та взагалі будь-які можливі емоції – тобто, жити звичайним людським життям. Але все, що людина сприймає, відчувається таким, як воно є, і не викликає страждань, спричинених «вихором думок», який зазвичай виникає як наслідок будь-якого переживання. Людина може відчувати біль, холод, спрагу тощо – але це сприймається лише як холод, біль, або спрага, не викликаючи страждань. Це складно пояснити словами, але можна уявити приблизно так. Наприклад, у звичайної людини заболіла голова. Одночасно з відчуттям болю на підсвідомому (або навіть на свідомому) рівні з`являються думки на зразок «ой, як боляче, коли вже перестане боліти, як мені погано»), що і є стражданням, спрямованим у минуле (коли голова не боліла) і майбутнє (коли біль повинен припинитись).  Якщо голова заболить у людини - будди, то в свідомості виникне лише відчуття головного болю, без найменших емоційних оцінок «мені погано». Узагальнюючи слід сказати, що повне розуміння цих процесів можна досягти лише під час практики, коли розум людини виходить за межі абстрактного мислення, і починає сприймати буття «як воно є».

12.Як практикувати дзадзен?

Дзадзен виконують, сидячи на спеціальних подушках (дзафу), але при відсутності дзафу можна використовувати будь-який предмет, схожий за властивостями (подушка для спання, валик із ковдри та т. ін.). Для практики дзадзен використовуються наступні позиції:

- позиція «лотос» (ноги схрещені перед тулубом, ступня однієї ноги лежить на стегні іншої);

- позиція «напівлотос» (ноги схрещені перед тулубом, ступня однієї ноги лежить на стегні інщої, гомілка іншої ноги лежить на підлозі);

-  бірманська позиція (обидві ноги лежать перед тулубом, гомілки паралельно одна одній  на підлозі);

-  сейдза (ноги підігнуті, гомілки паралельно одна одній, практикуючий сидить на дзафу, яка розташована між п`ятами).

За відсутності дзафу дзадзен можна проводити сидячи на стільці, як варіант - з підкладеним під поперек валиком, щоб підтримати природний вигин у попереку.