Розділ 6

Сонячні промені щедро осявали майстерню. Три скульптури висотою в людський зріст стояли поруч одна з одною на спеціальній платформі посеред приміщення. 

_ Яке страхіття, - озвучила Марта свій вирок, дивлячись на статуї з таким виразом, ніби понюхала щось протерміноване. - Ще б вівтарі наказав спорудити, жертви приносить будем. Чого ж ні?! 

_ Ти так кажеш, бо не підійшла на роль моделі, - видала Рита, уважно роздивляючись свою висічену з мармуру “близнючку” - римську богиню Діану.

Теодор сидів на поверхні робочого стола, за яким працював над якимись кресленнями Філіп. 

_ Повністю підтримую, - вставив свою копійку. Тоді зістрибнув на підлогу, спричинивши на столі землетрус.

Філіп осудливо глянув на брата, але той навіть бровою не повів - підійшов до Марти зі спини та захопив в обійми.

_ Не заздри, Мартусю, - додав, притулившись своєю щокою до її. - Ти така надзвичайна, що ніхто ще не придумав богів, які б із тобою зрівнялися.

_ Аякже! - випручалася. - Смійтесь, скільки влізе. Але робити з каменюки копію живих людей - це…

_ Гріх? - усміхнулась Рита.

Теодор задумався. Запхавши руки до кишень, став напроти своєї “копії” - римського Меркурія, уважно до неї придивився.

_ Вам не здається, що стане гірше? І так був у нас з привітом, а тепер, після пригоди на скачках… схоже, що геть йому мізки поплавить. 

 _ Стеж за язиком, Тео, - суворо, але, не підвищуючи тону, попросив Філіп. Він затирав зроблену через брата карлюку та продовжував креслити.

_ Уже й поплавило, - пропустила повз вуха це зауваження Рита. - Я чула, як просив найняти йому дегустатора. Першим куштуватиме всі його страви. І охорона тепер увесь час за ним ходитиме. Більше жодних виходів “у люди”. Лише поважні гості, лише вдома. 

Теодор залився сміхом.

_ Ото паніки через дрібний жарт, - ледь відхекався він. 

_ Який же це жарт?! - заперечила Марта. - Його, явно, хотіли на той світ відправити.

_ Дурниці вигадуєш.

_ Усе може бути, - втрутився Філіп, продовжуючи креслити. 

Марта вчепилася поглядом у Риту.

_ Ти була там, - протягнула підозріливо. - Що ти бачила?

_ Нічого, - стенула Рита плечима. - Я мала інші інтереси.

_ Брешеш. Ти давно точиш на батька зуб. Може, ти його й уколола? Невдячне розпусне дівчисько. Така ж, як і твоя блудниця-мати!

Філіп нервово засовався та впустив олівець. Теодор, який саме пив із келиха, поперхнувся. Рита, не зводячи з Марти нищівного погляду, підійшла до неї на відстань витягнутої руки. Марта зробила крок назад. Рита знову підступила. 

_ Еєй, дівчата, - швидко став між ними Тео, усе ще тримаючи келиха в руках - Ви чого? Повидираєте одна одній волосся - хто вас тоді пустить на великосвітський захід з нагоди таткового “воскресіння”?

_ Здалася мені вона, щоб ще до її мишачого волосся торкатися, - огризнулася Рита та різко рушила до виходу. 

_ Попроси, Марто, щоб і для тебе дегустатора знайшли, - кинула наостанок. - А то раптом хтось у твою вівсянку щось підкине.