Розділ 3

Ритина кімната дихала морем та лілеями. Тут було легко його очам, думкам і душі. Усе блакитне, біле або прозоре - жодної темної речі. Просторо, свіжо і вільно. 

Сама вона лежала на ліжку й сумовито дивилася крізь відчинені навстіж двері балкону. Звідти видно було морську гладінь під ясно-синім небом, по якому чорнильними плямами розсипалися круки. Тримала поранені руки піднятими догори, зігнувши їх у ліктях. 

_ Жаліти прийшов? Я жалощів не потребую.

Філіп усміхнувся. 

_ Хочеш скажу, про що ти думала, поки я не ввійшов? 

Рита нарешті перевела погляд на нього. 

_ Ти уявляла, як навчишся їздити на коні, і проскачеш повз тата як першокласна вершниця. Можливо, навіть зробиш якийсь трюк. Відгадав?

Рита нахмурила чоло. “Тільки не повз нього, а на нього”, - виправила подумки. У відповідь же Філіпові просто ствердно кивнула. 

_ Отже, поміняємо пов’язки і нанесемо цю гиденьку, але дієву мазючку. Щоб загоїлося швидше. І швидше почала вчитися. 

Тільки зараз Рита звернула увагу на маленьку кришталеву вазочку в його руці. 

_ Мені не вісім років, щоб так зі мною говорити, - підвелася та сіла вона. 

Старі бинти Філіп знімав підкреслено акуратно, уникаючи контакту своєї шкіри з Ритиною. Їй до сверблячки хотілося його за це вколоти.

_ Це через тебе той катюга до мене добрався, - ядуче порушила мовчанку, коли взявся промивати рани фізрозчином. - Ти мав мене прикрити. 

_ Для цього ти мала мене попередити, що втікаєш, - відповів спокійно.

_ Тоді б я не втрималася, щоб не покликати тебе з собою. - А ти би, певна річ, мені відмовив, і це б… це б зіпсувало мені настрій.

Він на мить на неї глянув, але нічого не сказав - мовчки почав обробляти рани маззю, яку приніс.

_ Ненавиджу його, - шмигнула носом. 

Філіп важко зітхнув. 

_ Не треба так. Батько - людина непроста, але любить нас. По-своєму.

_ Не хочу я, щоб він мене любив. Не хочу бути його дочкою, не хочу бути тобі сестрою. Я цього не просила! Просто привласнив мене й уявляє себе великим благочинцем. А ти його слухаєш, віриш йому, як Марта у свого Бога. Якби його не стало, усі були б вільні, щасливі і…

_ Що за думки, Рито?! - обірвав її. - Хіба можна..?!

Двері різко відчинилися. У кімнату буревієм влетіла Марта. Рита роздратовано видихнула. Філіп вичікувально глянув на старшу сестру: та стояла задихана, з трохи шаленими очима. 

_ У будинку пожежа? - іронії він не приховував.

_ Мартуся боїться, що як почне поважати чужі кордони, то стане святою, а мітити у святі - величезний гріх. Чи не так, сеструню? - підкреслено солодкаво видала Рита.

Філіп стримав усмішку.

Марта сердито стежила, як він завершував наносити на Ритину долоню лікувальну суміш. 

_ Якщо їй не болітиме, то яке ж це покарання? - нарешті вичавила з себе, але, зустрівшись із братом поглядами, замовкла. Підійшла до дверей балкону й наглухо їх зачинила, ще й зашторила. 

_ Насправді, Філіпе, я тебе шукала, - заявила з викликом. - Теодор вирішив, що тепер його черга доводити батька до інфаркту. Їхні крики і глухий почує. Але, звісно ж, не ви вдвох.

Філіп відчув, ніби його штурхнули з висоти: “Тео, трясця тобі, я ж просив..”. Він поставив вазочку із залишками мазі на столик біля ліжка та швидким кроком вийшов із кімнати. 

Рита провела його очима та затримала погляд на дверях. 

_ Лиха ти дівка, Маргарито, - впорснула свою отруту Марта, про чию присутність уже геть забула. - Ще наробиш нам великої біди.