Повернення 2

  — Лео? — у тихій палаті почувся стурбований голос Ронана.

  — Рон? Чому ти досі тут? — слабкий голос пролунав у відповідь.

  — Бо ти мій молодший брат. До речі, хотів запитати, ти не знаєш де може бути мама? Мабуть, знову відходить від сильного стресу, — не знаючи що казати, він говорив одразу багато різного.

  — Мама приїжджала, але поїхала додому,я не встиг її застати. Скоро, мабуть, дізнається що ми в іншій лікарні, якщо ще не знає, — хрипло відповів той, проігнорувавши перше речення.

  — Зрозуміло. Мама Белли тобі як друга мама, може здатися, — Рон посміхнувся, знову згадавши скільки вона робить для них, — Треба особисто подякувати їй.

  — Так, треба буде. Вона правда ніби замість нашої матері тут, — мовив хворий, — Скажи, Ерік досі тебе шукає?

  — Ерік уже знайшов. Але він до нас не наблизиться. Після його втеч і зрад, я його бачити не хочу, — відповів впевнено, але помітно напружився. Він хотів впевнити Лео, але, здається намагався сам собі доказати що його слова правда.

  — Тобто? Можеш пояснити що він за тип і як все було насправді? — молодший з них насупився.

  — Я не можу тобі сказати конкретно. Так, він небезпечний, але він не завдасть шкоди нашій сім'ї, це все що тобі потрібно знати. І, ще, хочу щоб ти знав, так, я тоді справді був там. Але я не робив там того, за що мене звинуватили, — його голос став холоднішим, на останніх словах.

За дверима почувся демонстративний кашель, що натякав, що потрібно впустити наступного відвідувача.

Після нього, одразу зайшла дівчина, обличчя якої, одразу освітила усмішка, коли вона побачила свого коханого. Вона сіла на стільчик, що впритул з ліжком, і коли він потягнув до неї свою руку, вона накрила її обома своїми долонями.

  — Ти як? — дівчина не знаючи про що говорити, врешті, змусила себе сказати хоч щось.

  — Паршиво, але норм. У тебе все гаразд? — тихо відповів той.

  — Але ж, сподіваюсь, стан хоч трохи покращився? — стурбовано запитала дівчина, вперто не бажаючи говорити про себе.

  — Трохи покращився, мабуть, — хлопець слабко, але тепло посміхнувся їй.

Не змушуючи одне одного щось розповідати, вони ще хвилин п'ять сиділи мовчки, тримаючись за руки. 

Той самий сигнал, що і Ронану, показав їй, що вже пора виходити. Після слів її мами, що скоро приїде приїде матір хлопців, вона вирішує все таки проговорити з Роном.