Повернення

Машина заїхала на парковку лікарні і зупинилась. Лео вивезли на каталці, Белла з Роном пішли поруч.

Врешті, хлопця поклали в палату, а дівчину та брата посадили навпроти дверей. 

Ізабелла відсунулася трохи далі від хлопця, з надією, довго терпіти не доведеться і скоро приїде мама.

Ронан в цей час гуглив інформацію про різні поранення під час аварій та вірогідність вижити. Хоч він і вірив, і знав що його брат живучий, все таки вирішив що ще знадобиться ця начитаність.

Дівчина намагалася відволіктися, але натомість просто відклала телефон, і лише думала. Думала про те, як усе складно, про те, що навіть не знає куди влізла. Вона не знає нічого про Рона, лише те, що вони з Лео одної крові, і сподівалася що йому таки можна довіряти.

В цей час, до них таки прийшла Еліза, задихана і трохи невдоволена, бо чере відсутність матері хлопців, вона довго не могла заповнити деякі документи, які мала право заповнити самостійно.

  — Нарешті, то чим ви тут займаєтесь? Лео в тій палаті, так? — жінка говорила досить швидко, очевидно, також через стрес.

  — Так, ми тебе чекали, поки, — відповіла їй дівчина.

  — Гаразд, зараз секунду, я дещо запитаю і повернусь, — мовила вона, повертаючись у сторону медсестри, що неподалік.

  — Вона так піклується про тебе. І про Лео. Ви ж лише сусіди, так? Вона всюди поруч допомагає, — він ледь помітно посміхнувся, — Передай їй, будь ласка, що я дуже вдячний їй?

  — В принципі, ти і сам можеш сказати їй це, але, гаразд, передам, — Беллу трохи розчулило таке зізнання, але вона і сама усвідомлювала, що її мати піклується про дорогу їй людину як про власного сина.

В цю мить, у Рона задзвонив телефон. Після того, як він побачив ім'я, того, хто дзвонить, видно було, що він не хотів відповідати, але мусив.

  — Алло? Ти збожеволів? Ні. Я сказав свою відповідь. Ти не маєш права! Він мій брат і він в лікарні, ти можеш хоч раз згадати про совість, чорт забирай?! — чулися уривки фраз.

Він повернувся і знову сів на стільчик. В очах Ізабелли було німе питання, але вона так і не озвучила його. Хлопець же потім з кимось переписувався, і начебто залагодив те, що так сильно його турбувало.

  — Скоро можна буде по одному до нього зайти, — підійшла до них Еліза з новиною.

Вони не знали що відповісти, але обоє дивилися на жінку з певними полегшенням та радістю, адже те, що вже впускають відвідувачів, ознака того, що пацієнт не в жахливому стані.

  — А... хто піде перший? — Рон хотів бути першим, але усвідомлював, що дівчина має повне право поспілкуватися з хворим перед ним.

  — Якщо хочеш, то спершу йди ти, — дівчина ж вирішила що спершу має бути кровний родич.

Врешті, Рон пішов до брата потім настала її черга, але... Їй не давала спокою фраза Ронана, яку вона почула крізь стіну.

"Він став небезпечним. Але тобі він нічого не зробить. Не зможе. Повір."