Тінь минулого

Флешбек. Ронан.

  — Алло, що ти хотів? Я запізнююся в школу Роне! — промовив хлопчачий голос з телефону.

  — Я вже помітив це. І оскільки я здогадувався, що сьогодні ти проспиш, я вже приїхав по тебе. Підвезу тебе, — мовив Рон, загасивши сигарету. Ноа не мав знати, що він знову почав.

  — Серйозно, я такий передбачуваний? Гаразд, дякую! — розсміявся той.

  — Чекаю, — також сміючись видихнув у відповідь Ронан.

Хвилин через 7, з дверей будинку вийшла постать та попрямувала до автомобіля поруч. Почувши нетиповий для звичайного авто запах, він одразу зрозумів у чому річ.

  — Ти знову курив? Що сталося? — вони хоч і були друзями, але знали одне одного надто добре. Рон курив лише тоді, коли переживав.

  — Що? Я? Курив? Ноа, як ти міг таке подумати! — лукаво поглянув на хлопця той.

  — Ну, може тому, що тут смердить? — відповів він, дістаючи зошит з біології з рюкзака.

  — А ти як завжди дз не доробив, — посміхнувся Рон, — Смердить? Ну, гаразд. Може, трохи переймаюсь, — задумливо закінчив він фразу, відчувши як затремтіли пальці.

  — Тільки не геройствуй, гаразд? Я знаю тебе досить добре, щоб передбачити це, — зітхнув Ноа.

  — Та добре, добре, що зі мною станеться?

"Що ж зі мною станеться..." — гірко хмикнув той подумки. 

"Ага. Я просто зараз підвезу Ноа до школи, а потім поїду туди ж, з тим ідіотом, що прозвав себе моїм "напарником". Він щось утне, а я навіть не знаю що саме — і чому, блін, я взагалі у це вплутаний? Мабуть... так треба?"

Він тяжко зітхнув, сильніше стиснувши кермо. 

Ноа Хантер бачив у ньому когось нормального, навіть хорошого. А Рон знав, що це — прожектор у темряву, яку він навіть не помічав. 

Іноді Ронану здавалося, шо він бреше вже стільки років, що й сам вже не пам'ятає, де правда. 

Чому Ноа досі з ним? Чому не тікає подалі?

Якби ж знав... що скоро все стане гірше...