Свобода

Усі почали страшенно панікувати, бо в коридорі чувся запах диму. Якимось дивом вдалося вийти на свіже повітря. На щастя, день був теплий. Якимось чином, до них пробрався незнайомий хлопець. Жінки відволіклися на щось, Белла окинула поглядом всіх людей, в тим часом, цей незнайомець підкрався до Лео. Він був у каптурі та медичній масці, тож впізнати його було непросто. Та лише Леон міг впізнати ці хитрі очі за кілометр. Очі Рона.

  — Гей, братику, і куди ти встряв? — почувся тихий голос у сторону Лео.

  — Ти? Що т-ти тут р-робиш? — слабко промовив хлопець.

  — До тебе приїхав. Що, не треба було? Так би тут і залишився. Мама тут? — його голос був все таким же тихим і впевненим.

  — Я не знаю. Зі мною мама по... друга, — хлопець вирішив про всяк випадок не казати правду. Безпечніше буде.

  — По чи друга? Ти вже кажи як є. Вона ж точно приїхала, — він знав брата набагато краще, ніж думав той.

Белла побачила хлопця, та позадкувала трохи злякавшись. Уважно прислухавшись, їй чомусь здалося що він не надто злий.

  — Тобі яка різниця? Чому ти тут? — а от Лео був налаштований вороже.

  — Ну, ти ж наче через мене тут. Я вам нічого не зроблю, розслабся чуваче, — він був налаштований дружньо, що насторожувало і його брата, і дівчину того.

Белла вирішила підійти до них. Вона прийняла рішення бути рішучою. 

Рон підняв руки догори:

  — В от і принцеса. От до чого дівчата хлопців доводять, — засміявся той.

  — Лише дівчата? Може ще старші брати? — він почав її злити.

  — Годі, годі, він тобі все розповів? — і все таки він здавався Леону занадто добрим.

  — Вам нормально наді мною ляси точити? — він врешті не витримав.

  — Ой, вибач! Ти як? — спохопилася Ізабелла.

До них підбігла Еліза.

  — Ой, зовсім заговорилася! Це хто? — жінка далеко не вперше за останні дні поглянула на доньку з докором.

  — Мам, це... — почала донька, але їй не дали закінчити.

  — Це наш, не переймайтеся, — закінчив за неї Лео.

  — Але ж він старший за вас? — він не викликав довіри у жінки.

  — Я його родич. Чесно. Все чисто, — він максимально постарався впевнити її.

  — Дивіться мені, — вона зробила кілька кроків назад і заговорила з медсестрою.

Леон прокашлявся і все ж таки вирішив серйозно поговорити з братом.

  — Якщо без жартів, якого біса ти тут? Я не вірю що ти тут щоб перевірити моє здоров'я, — хрипло, але рішуче мовив він.

  — Я? А що я можу сказати? Ти ж мені не віриш, — він двозначно поглянув на Беллу, в потім на її маму, — Принцесо?

  — По-перше, я тобі не принцеса, по-друге, чого тобі? — дещо різкувато відповіла дівчина.

  — Господи Лео, вона завжди така чи ти їй про мене вже страшилок наговорив? 

  — Особисто для тебе – завжди, — відповіла вона за хлопця, — Сходжу запитаю дещо у мами, — мовила вона суворо поглянувши на Ронана.

  — Отже, ти потрапив в аварію. Але я проїжджав повз те місце, і як я зрозумів, ти їхав у сторону міста. Ваша величність розкаже чому вона їхала в місто? — він нарешті міг запитати у брата те, що хотів.

  — Я приїхав раніше тебе, побачивши що тебе немає, я... передумав. Подумав, ну його, і поїхав назад, — щось змушувало його вірити брату.

  — І виявилося що все даремно, – гірко посміхнувся той, — А я хотів щоб ти певний час пожив зі мною, довчився б на дому, а потім я хотів тебе влаштувати декуди. В один крутий коледж, — мовив той, хитаючи головою.

  — Ти мені погрожував! — Лео був шокований.

  — Ну, може трохи. Я знав що вона потягнеться за тобою, в місце лише одне. Вона або з тобою поїхала б, або не відпустила б.

  — Справді? А розказати не легше? — спантеличений вираз не сходив з його обличчя.

  — Кому як, – знову гірко посміхнувся Рон.

Поруч дихав поруч — живий, теплий, упертий, такий реальний. І саме це вдарило по Роману сильніше, ніж все сказане до цього. 

Бо в пам'яті спливло інше обличчя — втомлене, бліде, але таке ж рідне.

Ноа.

Той, про кого вже місяцями була лише тиша. Той, кого він залишив у коридорі, в крові та хаосі... і більше не бачив.

Він різко відвів погляд, ковтнув повітря, ніби воно раптом стало важким. Спогад підкотився хвилею, зненацька, не питаючи дозволу.

Того дня все пішло не так...