Його слідами

  —Стоп! — вигукнула Белла, — Ми ж збиралися у подорож! Невже він поїхав сам? Але чому?

У вирі думок, Белла не помітила що вже під'їхала до школи. Вийшовши з автівки, вона одразу попрямувала до своїх подруг, запитати чи знають вони щось про її коханого. Зрозумівши, що жодна з них, на жаль, не має жодного натяку на розгадку, вона пішла до друзів Лео. Але ті також ні сном, ні духом про нього, дивувалися чому він досі не прийшов. 

Уроки, дівчина, відсиділа мов на голках. Вона не могла дочекатися кінця шкільного дня. Серце калатало від нетерпіння, щоб нарешті поїхати на пошуки, адже вона твердо вирішила, що знайде його.

На початку останнього уроку, у двері класу постукали, дівчина ледь не підскочила з радості: невже Він?! Але, виявилося, що це якийсь новенький кабінет переплутав. Після уроків, вона швидко попрощалася з друзями, та вискочила в машину. Вона сильно переживала що з Леоном щось станеться, і не могла цього допустити. Вона об'їхала всі їхні улюблені місця, та враз, згадала, що колись, вони обмінювалися геолокаціями, щоб ніколи не губити одне одного. На щастя, його телефон був увімкнений, тож дівчина змогла побачити де він. Нібито, хлопець їхав під містом. Белла швидко рвонула, молячись, щоб їй за це не виписали штраф. Серце калатало невпинно, але його вже гріла надія.

Чомусь, їй пригадалося їх перший поцілунок. Тоді, Лео пізно ввечері проводив її додому, але через те, що це була зима, вони випадково опинилися під омелою. Саме тоді, вони вирішили що це знак долі. Ізабелла ввімкнула музику голосніше,  аби не чути, чомусь, занадто гучного шуму міста, та власних думок. 

Вона вирішила перевірити ще раз, їде хлопець. Але, на той момент, він вже вимкнув телефон. Здавалося, куди сильніше, але її серце почало битися ще швидше, руки та ноги обм'якли, вона починала втрачати контроль. Та вона змусила зібрати себе по шматкам, бо ж пообіцяла, що може плакати, панікувати, переживати, власне, робити що завгодно, лише після того, як знайде свого коханого. Та, всеодно, було страшно – а що як вже щось сталося? А що як вона його не знайде?

Дівчинка змусила себе перестати думати про погане, та, чомусь, їй згадалося, що коли вона дивилася на його геолокацію, він їхав не за місто, а... у місто? Зрештою, вона вирішила що їй це здалося і вона продовжувала їхати на точку, де його телефон ще був увімкненим. Вже темніло, ставало все страшніше.

Але, якби перед тим вона не старалася, заїхавши на міст,  вона таки почала втрачати контроль над собою, швидкість їзди стрімко збільшувалася, руки перестали тримати кермо. Якимось дивом, в останній момент, їй вдалося натиснути на педаль тормозу, і не потрапити у аварію, що вже сталася. 

Дівчина вийшла з авта, подивитися що там сталося, але, чомусь, силует тіла, що лежало на дорозі, здавалося підозріло знайомим...