Розділ 6

Ввечері, коли Аня повернулася додому, на неї чекав неприємний сюрприз. Дівчина відкрила двері й подумала, що вдома нікого немає, адже світло всюди було вимкнене. На кухні на плиті стояли ще гарячі м'ята картопля й свинячі котлети, приготовані Тетяною Петрівною для свого любого синочка. Однак самої жінки у квартирі не було. Аня тихенько пройшла по коридору, ще раз заглянула в кімнату свекрухи й зітхнула з полегшенням. 

Відкривши двері до спальні, вона побачила Максима, який одягнений спав на ліжку. На підлозі валялися його туфлі й робочий портфель. Поруч з ліжком стояла напівпорожня пляшка коньяку. Білявка здивувалася. «Який це у нас день тижня сьогодні? — спробувала пригадати. — Здається вівторок. Дивно». Вона підійшла ближче й обережно доторкнулася до плеча чоловіка. Той лиш відмахнувся й повернувся до неї спиною, підмостивши руки під щоку.

Вона віднесла туфлі в коридор та підняла портфель з підлоги.

— Здається розмовляти з ним краще завтра, — зітхнула дівчина, дивлячись на чоловіка, який голосно хропів. Однак на ранок розмови не вийшло:

— Аня не ї*и мені мізки, — грубо відповів Максим, коли білявка почала допитуватися причину вчорашнього пияцтва. — Мені й так недобре. Хіба ти не бачиш?

— А де ти гроші взяв на випивку? — не могла заспокоїтися дівчина. — Це випадково не ті, що ти вчора в мене витягнув?

— Аня, я раджу тобі слідкувати за язиком, — його очі налилися кров'ю. — Я твій чоловік. Твої гроші — це мої гроші. А ти зараз добалакаєшся.

Аня стояла й мовчки витріщалася на Максима, а потім різко підбігла до портфеля й заглянула всередину. Грошей і справді там не було.

— То от який техогляд був потрібен? — розізлилася вона. — Значить на свій магазинчик в нас грошей немає. А на коньяк є? Особливо, якщо красти у дружини.

Вона сказала це й одразу пожалкувала. Максим скочив з ліжка й підбіг до Ані, схопивши її за руку вище ліктя. Його пальці боляче ввіп'ялись в її ніжну оксамитову шкіру:

— Не смій ніколи зі мною так розмовляти! — кричав він, бризкаючи слиною. — Бо від тебе мокрого місця не залишиться, зрозуміла?

На очі Ані навернулися сльози. Стало страшно. Остання подібна сцена, яку вона бачила у своєму житті, відбулася ще в її дитинстві.

Мама тоді чекала татової зарплатні, щоб вдягнути Аню до школи й купити зошити. Однак в цей день він прийшов додому агресивний і п'яний.

— Що, с*ка, дивишся? — кричав тато мамі. — Це мої гроші. Як хочу, так і витрачаю. А як тобі щось не подобається, то йди та зароби. — Батько схопив її за плече й поволік до кімнати. Що він далі з нею робив, Аня, на щастя, не бачила. Однак того вечора мама дуже плакала й ховала обличчя від неї.

— Відпусти мене, будь ласка, — прошепотіла Аня. 

— Мені ти вже в печінках сидиш! — прогарчав Максим й, схопивши її за шию, штовхнув на ліжко. А потім зник за дверима ванни. Аня ж сиділа й, потираючи шию, гірко плакала. 

«Чого ти плачеш, істеричка? — лаяла вона себе. — Нічого ж не сталося». Однак їй було так себе шкода, що вона не могла зупинитися. А сльози знову й знову стікали по щоках. 

Коли Максим пішов на роботу, Аня швидко зібрала свої речі.

— Куди ти зібралася? — намагалася зупинити її свекруха. — Ти диви яка ніжна, ніби з цукру зроблена, — жінка стала в коридорі, загороджуючи Ані прохід. — Ну подумаєш, прикрикнув трохи. А ти що думала? Він чоловік. І не найгірший, який би міг бути.

Аня мовчки дивилася на Тетяну Петрівну. Та ж не здавалася:

— Аня, я знаю, що ми з тобою не ладимо, але повір — я тобі зла не бажаю. Мій син не поганий. Ну випиває іноді. Ну так не лізь до нього в такі моменти. Й на ранок, коли в нього похмілля, також не зли його. Хіба це тобі треба пояснювати? І тоді житимете нормально. В тебе ж самої батько пив.

Після останньої фрази, сльози знову зрадницьки виступили на очах Ані. Вона схопила сумку з речами й, відіпхнувши свекруху, помчала на вулицю.

— Назад проситимешся — не приймемо! — кричала їй вслід Тетяна Петрівна. 

Та Аню було вже не зупинити:

— Ніколи в мене не буде так, як у мами, — шепотіла вона, ковтаючи сльози.

Вже на вулиці білявка почала обдумувати, що робити далі. «Куди можна піти без грошей?» — думала вона. Сльози знову навернулися на очі. Тепер їй стало жаль маму, яка прожила все життя з алкоголіком. 

— Я не хочу жити, як мама, — знову розплакалася вона та вмить їй в голову прийшла ідея. — Стоп. Я можу поїхати до мами. 

На душі полегшало. Аня розправила плечі й, тягнучи сумку з речами, бадьоро попрямувала на роботу, після якої збиралася їхати не до Максима, а до батьків. Її трохи бентежила присутність там тата. «Однак, — думала вона, потираючи синець на шиї, залишений пальцями Максима, — як не крути, а там для мене буде безпечніше, ніж тут».