Розділ 4

«Боже як болить», — пронеслася думка. Голова розколювалася на тисячу дрібних уламків. Здавалося, що боліла кожна клітина тіла.

— Що було вчора? — прошепотіла Аня, намагаючись пригадати, чому так погано себе почуває. Очі відкрити не ризикнула, розуміючи, що просто як вампір, згорить під променями вранішнього сонця. Уривками вона почала пригадувати, що сталося.

Рівно о 17:00 Максим був у дверях квартири й вони поїхали до Французького двору. По дорозі чоловік збуджено розповідав, як у нього пройшов день, коли раптово замовк і підозріло зиркнув на Аню:

— Слухай, Зайчику, ну ти точно сьогодні якась дивна. Ти чого натягнула сукню до п'ят і піджак?

— А що не так? — знітилася Аня.

— Ну не знаю, — потер брову Максим. — Просто зазвичай ти вдягаєшся…ну як би це сказати…по веселіше чи що.

— В якому сенсі? — білявка запитально підняла брову.

— Ну ти ж знаєш як я люблю, — знизав плечима чоловік. — спідничку там по коротше, маєчку з оголеним плечем. А в цьому ти наче в музей зібралася. Та ти не переживай, — схопився Максим. — Так теж нічого. — І він витріщився вперед на дорогу, вдаючи що дуже зайнятий.

«Ну треба ж, — подумалось Ані. — А Богдан казав, що в мене хороший смак і є стиль». Однак в голос вона такого звичайно ж не сказала.

У ресторані на них вже чекали. За столом, вільно розлігшися на стільці, сидів мужик з довгою бородою та вагою далеко за 100 кг. «Це, мабуть, Юрчик», — здогадалася Аня. Чоловік прискіпливо, наче скануючи кожен сантиметр її тіла, оглянув наряд Ані, та побачивши поруч Максима, відразу розплився в широкій посмішці й вискочив на зустріч подружжю.

— Ну нарешті, — він тримав в зубах сірника й, примруживши ліве око, потягнувся до Ані. — А ви ймовірно Аня? Максим багато разів розказував про свою красуню дружину. — Посміхаючись, Юрчик потиснув їй руку. Однак його погляд виражав скоріше розчарування, ніж захоплення, особливо коли він провів очима по її грудях.

«Та що ж це таке, — подумала білявка. — Може й справді я занадто скромно вдяглася?»

Далі пам'ять Ані дала збій і її знову накрила темнота. Мозок пронизав, наче блискавкою, біль. Наступне, що вона пам'ятала — як вони сиділи за столом майже всією компанією, коли до кафе зайшли Алка зі своїм хлопцем.

— Анюта, зайчику, з Днем Народження! — подруга простягнула їй величезний букет півоній темно-вишневого кольору, а її кавалер — коробку з подарунком. — А це мій Богдан! — відрекомендувала вона чоловіка.

— Та-ак, д-дуже приєм-мно, — почала заїкатися білявка. Вона дивилася на світловолосого й сіроокого чоловіка й не могла повірити своїм очам. Це справді був її Богдан. Тобто просто Богдан. В цьому житті вони ніким одне одному не приходилися.

Чоловік ввічливо посміхнувся:

— Я також приєднуюся до привітань. Дякую, що запросили мене на свій день народження. 

Його добра, тепла посмішка викликала в Ані купу спогадів. Ось вони гуляють разом у парку, обнімаючись й поїдаючи холодне морозиво. Після цього вдвох ще тиждень сиділи вдома з простудою — цілісінькими днями нічого не робили й дивились телевізор. Аня тоді навіть спала з намотаним на шию в'язаним шарфом. А Богдан робив їй чай з малиною.

— Любий, сідай біля мене, — покликала його Алка. А потім вони, так само як раніше Аня з цим чоловіком в іншій реальності, сиділи, обнімаючись й попиваючи чай. 

— Богдан нещодавно доцента отримав, — з гордістю промовила подруга, погладжуючи його по руці. — Все б нічого, але завжди пропадає в університеті. На мене часу зовсім немає.

— Зайчик, ну перестань, — знітився чоловік. — Нікому не цікаві наші проблеми.

«Хм, а ти не змінився навіть в іншій реальності», — Аня дивилася на них, готова розплакатися, коли відчула руку Максима на своїй талії:

— Зніми піджак, Котику, — прошепотів він їй на вухо. — Підемо танцювати.

Аня насилу змогла відліпити погляд від солодкої парочки й слухняно попленталася за Максимом на середину зали. Танцюючи з дружиною, чоловік намацав глибокий виріз сукні в неї на спині:

— А я вже був подумав, що мою Аню підмінили, — його очі хитро блиснули. — Аню, яка любить ходити у спідницях, що більше схожі на пояс і яка частенько не вдягає білизну.

Дівчина лиш мовчки слухала й дивилася на чоловіка. Вона почервоніла від збентеження.

— Жінка, що навіть наважилася подарувати цікавий експеримент у трьох, — він легенько вкусив її за мочку вуха, — на мій минулий день народження.

«Невже я таке робила? — з жахом думала вона. — Здається Аня з цієї реальності дуже відрізняється від мене».

Далі знову темрява. Наступне, що дівчина пам'ятала, це як вона з Максимом танцювали на столі, а потім опинилися вже вдома. Її шлунок стиснувся, змусивши все-таки відкрити очі й летіти кулею до туалету. «Ранок мрії», — гірко подумала білявка. 

Повернувшись до кімнати, Аня виявила там Максима, який прокинувся й солодко потягувався в ліжку:

— Привіт, красуне, — посміхнувся чоловік й підморгнув їй. — Виспалася?

Аня відчула в цьому якийсь натяк, однак вирішила його проігнорувати:

— Голова дуже болить й все тіло ніби побите.

— Ще б пак, скільки випити. Пам'ятаєш, що ти там чудила?

Сказати по правді, нічого такого, крім болісних спогадів про романтичні стосунки її Богдана з Алкою, вона не пам'ятала. А тому так і відповіла:

— Ні, майже нічого не пам'ятаю.

— Зрозуміло, — знову усміхнувся Максим. — Тоді йди до мене, моя кохана алкоголічка, я тобі зараз нагадаю. — й він простягнув до неї руки.

Аня завагалася.

— Ну чого ти? Лише на п'ять хвилин. Пообнімаймося разом.

— Лише на п'ять? — зітхнула Аня, відчуваючи, що вона й справді б не відмовилася від теплих, затишних обіймів.

— Можна було б і довше, — Максим міцно притиснув її до себе, — я відпросився на сьогодні. Однак тобі треба йти на роботу, бо за запізнення у вас там суворо карають й знімають штрафи.