Що рухає мою душу і тіло.
Одного разу я прокинулась і раптом зрозуміла, що із моєї душі щось пішло і там спустіло, так дивно стало, від цієї дзвінкої тиші і я розгубилася.
Намагаючись зрозуміти, що трапилось, я металася по квартирі, щось шукала, щось робила, а думки все повертались до тієї пустоти, яка вже переповнювала мене всю і стала виливатися сльозами.
Я плакала і не могла зупинитися, затихала тільки тоді, коли дзвонив телефон і потрібно було відповісти. Депресія, подумала я, адже коли йде війна і на величезний будинок всього декілька чоловік, поговорити немає з ким, новини важкі, що ж ще може бути? Але внутрішнє моє Я говорило, що помиляюсь.
Хочу пояснити, що для мене важливо, що рулить моїм життям, що дає сили, рухає вперед - це кохання. Так, кохання, як це не дивно для деяких людей, що б вони не говорили, про те, що головне здоров’я, удача і бла, бла, бла. Вірю! Вам так! Мені ні!
Почуття закоханості чи кохання сильного, рухає мною як паровоз, який пре вперед, не дивлячись на те, що там на шляху, він з такою силою летить, що всі перешкоди я просто не помічаю. З коханням в серці я змінююсь, чого боялася – забула, нічого не робила, а тепер присісти ніколи, роками збиралася писати оповідання, вірші, але тільки на декілька хвилин хватало бажання і все.
Сиділа тихо, як мишка в норці і чекала змін, хоч і знала, що їх потрібно робити самій. Ну, мабуть, добре відпочила, насиділась, пора і в дорогу. Поїхали!
Те, що було в час, коли мій паровоз пер вперед, тут писати не буду, бо це вже є в моїх оповіданнях. Але про деякі періоди можна написати.
Раніше нових знайомих я впускала в своє життя з побоюванням, небагатьох і ненадовго. А тепер, за короткий період я познайомилась з багатьма людьми та ще і з різних країн. Були і погані, довелося просіювати їх як через сито, але теж досвід. Я шукала інформацію про країни, в яких жили мої нові знайомі, про їх мислення, склад розуму, світосприйняття. Виявилось, що ми такі різні всі, але трошки і схожі, ну ручки, ніжки, носик, а все інше, ой як далеко одне від одного.
Але коли спілкуєшся, то стаєш значно ближче і менталітет, ніби вже такий же, і погляди на деякі речі схожі. Люди, та ми одинакові!
Захотілось поговорити, а мови не знаю, сіла вчити англійську , тільки трошки увійшла в курс, а тут нові знайомі з Італії, що пишуть, не розумію? Почала переводити з італійської, зачепило, от зараз думаю, ще трошки і її вивчити, ну чуточку, щоб зрозуміти коли говорять: «Привіт», а коли посилають, ну щоб вчасно піти.))
Цікавим стало моє життя. З ранку до вечора переписка, дзвінки, навчання, написання текстів. Увечері я падаю втомлена на ліжко, а телефон, голосом сільського півня, репетує благим матом: « Наталя, вчи англійську!». І Наталя, посилаючи півня в село, бере в руки телефон, відкриває сайт, де вчить англійську. Вона напівсонна вчить, робить переклад, повторюючи вголос слова ( добре, що їх ніхто не чує), поки з руки не падає телефон.
Ось така «движуха», як говорять зараз, коли є сенс в житті, а сенс його, тільки в коханні. Тоді на все є сили і бажання, гору можна зрушити, ну, можна і обійти цю гору, буде час помріяти, коли навкруг ідеш.
Так! Я ж з розпочала про спустошену Душу, сльози і інші неприємності. Поки писала, думала, аналізувала. Ні! Немає спустошення! І кохання з свого серця і Душі своєї я не відпускаю нікуди. Мені подобається бути з ним, з коханням. Та і куди подіти ці паровози? Вони стоять і пихтять, хочуть вперед. Я з ними, куди мені без них, та і без кохання теж?
Так, що «Поїхали!!!» До нових оповідань, до нових віршів, нового життя, адже воно вже зовсім поряд. Війна закінчиться і люди захочуть сміятися, читати вірші, хтось буде їх писати, хтось буде співати, хтось буде кохати.
В світі бути добру!