Розділ 13: Тінь Минулого (Спогади Мейрма)

Тридцять років. Здається, ціла вічність минула з того часу, як я вперше ступив на землю Ельгіарду. І все ж, деякі спогади, наче вчорашні, чітко проступають у моїй пам'яті. Особливо ті, що стосуються тієї давньої традиції. Традиції, яку я, тоді ще зовсім юний, спостерігав з трепетом і побоюванням.

Я не ельф, це правда. І не дракон. Мій рід – це нащадки чаклунів. Могутніх. Сила, що текла в наших жилах, була іншою. Не така, як у ельфів, прив'язаних до землі, не така, як у драконів, що володіли вогнем. Ми були… посередниками. Зв'язковими. Наш давній договір з ельфами… його деталі приховані навіть від мене, але зв'язок існує. І саме цей зв'язок привів мене, разом із батьком, сюди, тридцять років тому.

Тоді я був наляканий. Наляканий не стільки драконами, скільки тим, що відбувалося серед ельфів. Вони завжди ненавиділи драконів. Це було зрозуміло. Дракони – вогонь, руйнування. Ельфи – життя, гармонія. Їхні світи були протилежні, їхні війни – жорстокі. Але той обряд… Він був іншим.

Пам'ятаю, як батько привіз мене сюди. Він сказав, що ми маємо бути свідками. Що це важливий момент для договору. Я бачив, як ельфи зібралися в стародавньому колі. Їхні обличчя були серйозні, сповнені рішучості, але в глибині очей ховався страх. Той самий страх, що я відчував у собі.

Атмосфера була важкою. Не просто страхом перед драконами, а страхом перед самою суттю того, що мало відбутися. Говорили про давні ритуали, про необхідність відігнати зло. Але я, дивлячись на це, не бачив лише боротьбу добра зі злом. Я бачив щось глибше. Щось… примусове.

Я погано пам'ятаю, що саме відбувалося. Деякі моменти стерлися, наче хтось навмисно вирвав їх з моєї пам'яті. Але я пам'ятаю відчуття. Відчуття, наче ми всі, ельфи та я, з батьком, були частиною чогось, що виходило за межі нашого розуміння. Щось, що потребувало… плати.

Я пам'ятаю, як верховний маг, його голос звучав, наче сама земля, промовляв слова, що викликали не тільки ненависть до драконів, а й… якусь дивну, майже шалену відданість. Він говорив про обов'язок, про жертву.

І я бачив, як вони… зробили це. Жертвоприношення. Не скажу, що саме, бо мій розум відмовляється відтворювати ті образи. Але я пам'ятаю, що це було не те, що можна назвати «боротьбою». Це було… віддаванням. 

Наче ельфи, у своїй ненависті та страху, вирішили, що єдиний спосіб перемогти – це запропонувати щось настільки цінне, що навіть дракони відступлять.Я був молодий, але я вже розумів, що це неправильно. Це не було про перемогу. Це було про страх, що спонукає до відчайдушних вчинків. Батько тоді нічого не сказав. Він лише дивився на все це з тією своєю незворушністю, яка завжди мене дратувала. Але я бачив тінь у його очах. Він теж розумів.

І ось, тридцять років потому, я стою тут. Зі своїм знанням, з цим тягарем спогадів. Цей обряд… він не вирішив проблеми. Він лише відклав її. Він породив глибшу ненависть, глибший страх. І я боюся, що подібні методи, навіть в іншій формі, можуть знову притягнути до нас біду. Ми маємо навчитися чогось іншого. Чогось, що не вимагає такої жахливої ціни.