Розділ 12: Романтична книга.(Арісентінель)

Моє життя завжди було… впорядкованим. Завжди. Відтоді, як я пам'ятаю себе, я був тим, хто шукає порядок у хаосі, логіку в магії, сенс у книгах. Я був тим, хто ретельно записував свої спостереження, хто прагнув зрозуміти закони цього світу, а особливо – закони магії. Бібліотека була моїм прихистком. Її тиша, її запах старих сувоїв – це була моя стихія. Я годинами міг бродити між стелажами, вивчаючи стародавні трактати, аналізуючи заклинання, намагаючись розкрити найглибші таємниці магічних мистецтв.

Історія, кохання, пристрасті… Це все здавалося мені чимось далеким, майже абстрактним. Ну, звісно, я читав про це в книгах. Про героїчні подвиги, про жертви заради кохання, про драматичні розставання. Але це було більше схоже на цікаві легенди, ніж на реальність. Мої інтереси лежали в сфері фактів, доведень, логічних ланцюжків.

Одного дня, я вже не пам'ятаю точно, коли це було, але це був ранок, коли я мав би займатися черговим дослідженням про ефірні потоки (чи щось подібне, що звучало надзвичайно нудно навіть для мене), я… скажімо так, відхилився від свого плану. Я зайшов до бібліотеки, щоб повернути одну з книг, яку я взяв для "дослідження" – не те щоб я справді її досліджував, просто назва була цікавою. І ось, коли я йшов між полицями, моя увага привернула одна книга. Вона була не на своєму місці, ніби хтось її нещодавно читав і забув повернути. На обкладинці не було жодного магічного символу, лише… квіти,птахи...обкладинка була дуже яскравою і різноманітною. Назва була проста: "Серце, що б'ється".

Я відразу знав, що це не наукова праця. Хоча, зізнаюся, моя цікавість взяла гору. "Може, це якась… алегорія?" – подумав я. – "Можливо, автор використовує метафори для опису якогось магнетичного явища, пов'язаного з емоціями?" Я забрав книгу, вирішивши "переглянути" її пізніше, коли закінчу з ефірними потоками.

Але, як це часто буває, "пізніше" настало раніше. Я взяв книгу до себе, відклавши всі свої наукові плани. І почав читати. Від першого речення. І… мене затягнуло. Потім ще більше. Потім… я не міг відірватися.

Автор описував дуже цікаво. Почуття, емоції, які здавалися мені такими… чужими. Хвилювання, трепет, легка паніка, солодке нетерпіння. Героїня, така ж, як я, читачка, раптом опиняється перед… кимось. І все її життя перевертається. Її звичайний, впорядкований світ вибухає. Її серце починає битися так, як ніколи раніше. Її думки плутаються. Вона забуває про все, окрім цієї однієї людини.

Я читав. Вже не для того, щоб аналізувати, а для того, щоб переживати. Кожен поворот сюжету, кожна репліка героїв викликали в мені… дивні відчуття. Я ніколи не відчував нічого подібного. Моє серце, яке завжди билося в одному, розміреному ритмі, раптом почало прискорюватися.

Я читав всю ніч. Я забув про сон, про ефірні потоки, про все. Я був повністю поглинений цією історією. І коли перші промені світанку почали пробиватися крізь вікно, я раптом зрозумів, що десь там… моя совість мене шукає. Або, принаймні, мала б шукати.

І саме в цей момент, коли я, розпатланий,з синяками під очима від недосипання,сидів, поглинутий книгою, я почув сміх. Такий сміх, який я ніколи раніше не чув. Чистий, дзвінкий, наче срібні дзвіночки.

Я підняв голову. І побачив Її.

Вона стояла в дверях, і її очі… вони були такими ж яскравими, як сонце, що тільки-но сходило. Вона була… грайлива. Її волосся було трохи розпатлане, наче вона теж не спала, а її обличчя виражало щире здивування, змішане з… веселощами. Вона була одягнена в щось, що здавалося дитячим, нагадувало мені якогось маленького хлопчиська, що досліджує світ.

"Ого! – вигукнула вона, її голос був повний безтурботності. – Це ж… це не книга про магію! Це… любовний роман?"

Її погляд ковзнув по книзі в моїх руках, потім по мені. Я відчув, як кров приливає до моїх щік. Я, Арісентінель, майбутній чоловік Владичиці, схоплений за читанням… такого!

"Я… я… – почав я, але слова застрягли в горлі. – Я знайшов її… я просто хотів… переглянути…"

Вона підійшла ближче, її очі сяяли. Вона не сміялася з мене, вона… сміялася з ситуації. "Переглянути", кажеш? Та ти, схоже, цілу ніч її «переглядав»! В тебе очі, наче в нічного метелика, що забув, куди летіти."

Я відчув, що моє серце почало битися зовсім не за правилами. Так, як у книзі. Так, як було в цій історії. І дивно, але це було… не страшно. Це було… цікаво. Це відчуття, коли тебе бачить хтось, і не засуджує за твої рішення,з таким ентузіазмом, я був

"Я… я не знаю, як це сталося, – прошепотів я, але вже не так сором'язливо, як раніше. – Вона… захопила мене."

Вона усміхнулася, її усмішка стала ще ширшою, і в ній була якась дитяча радість. "Ну, це її завдання, хіба ні? Захоплювати. І, схоже, їй це вдалося. Ти, Арісентінелю, навіть не підозрював, що можеш бути таким… захопленим."

Вона подивилася на мене, і в її очах пробігла якась іскра. Це було тоді, коли вона ще не була Владичицею. Вона була просто… пані з родини володарів. Та, що досліджує світ, яка не боїться бути собою, яка вміє бачити красу у всьому. І я, в той момент, побачив не майбутню Владичицю, а її. Справжню. І моє серце, яке тільки-но почало битися в новому ритмі, відчуло, що це тільки початок. Початок чогось… непередбачуваного. Але, можливо, дуже, дуже потрібного.