Розділ III: Відкриття Сенсу

Нічна тиша палацу ельфів була перервана не тільки шепотом привидів, але й, як виявилося, відсутністю сну у Мейрма. Почувши, як Меліса вийшла з кімнати, він не міг залишатися байдужим. Його хвилювала її безпека, особливо в такій непередбачуваній обстановці.

Коли він з'явився в коридорі, його червоні очі миттєво зупинилися на напівпрозорих фігурах, що пливли у місячному світлі. На його обличчі не було страху, лише глибока задумливість, яка, здавалося, перевершувала навіть звичайну для нього напругу.

"Привиди, – промовив він, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася сила, здатна розсіяти будь-яку темряву. – Вони тут завжди. Це душі тих, хто загинув у боротьбі за Ельгіард, або ж тих, хто просто не знайшов спокою. Вони – частина історії цього місця."

Він обернувся до Меліси, його погляд був уважним. "Не бійся їх, Мелісо. Вони не вороги. Вони… як відбитки минулого. Іноді вони можуть показати нам щось важливе."

Його слова, сповнені мудрості, яку Меліса вже почала асоціювати з ним, розвіяли її останні страхи. Вона подивилася на привидів вже не з жахом, а з новою цікавістю.

Одна з привидів, жінка в старовинній сукні, яка вже зустрічалася Мелісі, пропливла ближче. Її прозорі очі, здавалося, були спрямовані на Мейрма. Вона прошепотіла щось, але цього разу слова були чіткішими.

"…символ… забуте… ключ…" – пролунало в повітрі.

Мейрм кивнув, ніби розуміючи. "Так, – сказав він, звертаючись до привиди, – я пам'ятаю. Символ, що веде до забутого. І ключ, який може відкрити шлях."

Потім він звернувся до Меліси: "Ці душі, Мелісо, вони не просто блукають. Вони шукають спокою. Іноді, щоб знайти його, вони потребують допомоги. Можливо, твоя присутність тут, твоя… нова енергія, може їм допомогти. А може, вони можуть допомогти тобі."

Його слова звучали загадково, але Меліса відчувала, що в них прихований глибший сенс. Вона дивилася на привидів, на їхні сумні, але спокійні обличчя. Вона думала про своє власне життя, про його нудьгу, про книги, які не приносили справжнього задоволення.

"Що ви маєте на увазі, Мейрм? – запитала вона, її голос був спокійним, позбавленим страху. – Який сенс у цьому?"

Мейрм подивився на неї, його червоні очі світилися. "Сенс, Мелісо, – сказав він, – полягає у тому, що ми всі шукаємо щось. Ми шукаємо своє місце. Свій шлях. Ти шукала сенс у книгах, але знайшла його не там. Можливо, відповіді, які ти шукаєш, лежать не в минулому, а в теперішньому. Можливо, твій шлях тут, у цьому світі, який ти ще не знаєш."

Він жестом вказав на привидів. "Ці душі, вони шукають спокою. Це їхній сенс. А ти… ти, можливо, тут, щоб допомогти їм його знайти. А коли ти допоможеш їм, можливо, ти знайдеш свій власний сенс."

Жінка-привид знову прошепотіла, але цього разу її слова були спрямовані до Меліси. "Символ… на стіні… за картиною…"

Мейрм кивнув. "Так, – сказав він, – це наш шлях. Ми знайдемо цей символ. І, можливо, ми відкриємо не тільки шлях додому, але й шлях до розуміння."

Меліса подивилася на привидів, на Мейрма, на Невка, який тихо муркотів на її плечі. Вперше за довгий час вона відчула, що її життя набуває нового, несподіваного повороту подій,що нудьга повільно відходить на другий план,а перед собою вона бачить щось цікаве,щось,що має сенс.