Глава друга(1.1):Ельфи,древній ритуал та ліс Ельгіард.

Меліса, відчуваючи, що ситуація змінюється, і лють трохи вщухає, робить глибокий вдих. Вона дивиться на чоловіка, його червоні очі, його зниклі крила, і нарешті вирішує поставити запитання, яке хвилювало її з моменту появи в цьому дивовижному місці.

"Де ми знаходимося?" – питає вона, її голос все ще трохи напружений, але вже спокійніший.

Чоловік, який уважно спостерігав за нею, повільно киває. На його обличчі з'являється вираз, який можна було б назвати легким, майже непомітним збентеженням, коли він намагається пояснити.

"Ми…в Ельгіарді, – відповідає він, його голос став м'якшим. – Це один з трьох найбільших ельфійських лісів. Майже священне місце."

Він робить паузу, ніби обираючи слова. "Але… саме сьогодні тут має відбутися ритуал. Ельфи очищують цей ліс. Вони співатимуть свою ритуальну пісню, стоячи в колі. Це…дуже важлива подія."

Його червоні очі зустрічаються з її бурштиновими. "І, чесно кажучи, – додає він, – я прямував саме туди. Це… моя справа."

Він знову представляється, його голос звучить чіткіше, мовби він хотів, щоб вона запам'ятала його ім'я. "Я Мейрм Сейлорс."

Меліса слухає його, намагаючись осмислити почуте. Ельфійські ліси? Ритуал очищення? Співи? Це все звучало, як частина тієї книги, яку вона тримала в руках. Її кіт на плечі, здається, також прислухається, але його погляд все ще не втрачає настороженості.

Ця нова інформація ставить перед Мелісою нові запитання. Що це за ритуал? Чому Мейрм Сейлорс туди прямував? І що це означає для неї, з її зламаним телефоном та книгою, яка, можливо, і є причиною її появи тут? Мейрм Сейлорс, бачачи, що Меліса уважно слухає, продовжує своє пояснення, намагаючись донести до неї всю ситуацію.

"Цей ритуал, – пояснює він, – проводять один раз на рік. Він знаменує початок нового року для ельфів. Це як… наше свято(яке святкують всі інші народи його світу), але набагато давніше і глибше."

Він дивиться на неї, і в його погляді читається щирість. "Мене запросили туди як гостя. Це… честь для мене. Але, як бачиш… – він жестом вказує на місце, де вони стояли, і де Меліса його вдарила, – в лісі мені трапився… якийсь вібраційний потік. Дуже дивна енергія. Вона мене… скоординувала. Через що я й впав, збивши тебе з ніг."

Він робить паузу, знову дивлячись на неї з виразом, що поєднує провину і здивування. "Я… я не очікував нічого подібного. Особливо тут, на такому святому місці. Мені дуже шкода, що через мене ти постраждала."

Його слова, хоч і пояснюють його появу, все ще не зменшують роздратування Меліси через зламаний телефон. Але тепер вона розуміє, що він не просто впав на неї з неба, а мав свої причини, які, хоч і не виправдовують її втрату, але роблять ситуацію більш зрозумілою.

Її кіт на плечі, хоч і все ще насторожений, але, здається, трохи розслабився. Він все ще спостерігає за Мейрмом, але вже без такої напруги.

     Меліса слухає його пояснення, і повільно, але впевнено, її лють починає танути. Вона розуміє, що він не зробив їй зла навмисно. Цей "вібраційний потік", цей ритуал, ельфи – все це надто дивне, щоб бути вигадкою. Її зламаний телефон все ще болить, але усвідомлення того, що він не винен, приносить полегшення.

"Добре, – каже вона, її голос стає тихішим, але все ще зберігає нотку розгубленості. – Я… я розумію. Тобто, я розумію, що ти не хотів. Але… я все ще не знаю, як я сюди потрапила, і що мені тут робити. Я…загублена."

Її слова, сповнені невизначеності, здається, проникають прямо в душу Мейрма. Він дивиться на неї, і в його червоних очах з'являється розуміння. Можливо, він бачить у ній не просто звичайну людину, а когось, хто потребує допомоги.

"Я бачу, що ти не знаєш, що робити, – каже він, його голос звучить обережно. – А тут вже не так далеко до місця ритуалу. Можливо… ти б хотіла піти зі мною?"

Він робить паузу, підкреслюючи свою щирість. "Звичайно, я тебе не змушую. Якщо ти не хочеш, я зрозумію. Ти можеш залишитися тут, якщо бажаєш. Але… я не знаю, що чекає на тебе тут саму. А там… там багато ельфів. Можливо, хтось зможе тобі допомогти. Я готовий прийняти будь-яке твоє рішення."

Він дивиться на неї, чекаючи її відповіді. Його пропозиція висить у повітрі, сповнена невизначеності, але й надії. Його слова щирі, він справді готовий прийняти відмову, але водночас, в його очах читається бажання допомогти, яке, можливо, викликане його новою, таємною думкою про неї.

Як Меліса відповість? Чи зважиться вона піти з цим дивним чоловіком, якого щойно вдарила, до місця, де проводять ельфійські ритуали?