Мені подобається людська різноманітність , вона така прекрасна . Коли про одну і ту ж річ кожен розкаже свою історію . За час своєї роботи я зустріла багато людей , які розказували цікаві речі і ненавмисне порівнювала їх з собою. В таких моментах головну роль грає твій характер і вміння спілкуватись . На щастя , мені трапляються хороші люди , з якими я можу поговорити без рамок . Хоч час від часу я можу випасти з розмови проте це не стоїть на заваді. Мені дуже подобається людська натура , вона така мінлива , як ураган . Їхня емоційність , в позитивному ключі , мене тішить , те , як вони розказують щось з палаючими очима або це кумедна історія , це чудово.
Іноді я ловлю себе на думці , що хочу бути такою як вони , не боятись , що скажуть інші , більше відкриватись людям , вміти розказати щось смішне . Проте тоді я втрачу себе і буду схожою на когось . Навіть такі як я потрібні , типу як холодний душ , щоб мозок очистити.
Але я хочу зникнути , періодично я думаю "Чи згадали б мене мої колеги? Чи змогла я їм запам'ятатись , щоб вони сумували за мною?" Але мій мозок завжди висуває думку , що я нікому не потрібна , можливо він правий . Напевно я встигла їм набриднути . Заперечувати не хочеться. Але як би не було , вони класні люди і я рада , що маю таку можливість поспілкуватись з ними.