Чому у тебе немає друзів?

По любе усі стикались з цим питанням . Найчастіше воно звучало від батьків. І на всі твої доводи , що тобі комфортно без них , що у тебе є пара знайомих зі спільними інтересами , це проходило мимо них. Я б не сказала , що аж настільки не люблю спілкуватись просто зрозуміла , що у мене не виходить мати друзів, ніяк . Раніше парилась а зараз всеодно . Проблема в тому , що це дуже турбує моїх батьків. , що я нікуди не виходжу , тільки сиджу в комп'ютері і в навушниках ( ні я не граю в ігри , просто слухаю музику) , що мої однолітки десь ходять , гуляють , якісь компанії . В такі моменти мені хочеться битись головою об стіну , з бетону . Ну комунікабельність у мене ноль цілих фіг десятих , ну що я зроблю? Окей , припустимо , що я прочитаю книжку про комунікабельність , навчусь там віддзеркалювати поведінку людини , ну якщо та людина мені не цікава , як би я сильно я не посміхалась то на чолі всеодно буде видно :" іди вийди у вікно " і людина піде куди подальше .  Постає питання : навіщо я маю заморочуватись , щоб подружитись з тим хто мені нафіг здався , тратити свою енергію і час , щоб вислухати , що я замкнута людина , що як я не чула про косметику якусь брендову і т.д. ? Раніше бути псіхом- одіночкой було страшно , тепер це стиль життя . Порою буває сумно та боляче , коли дивлюсь на фотографії великих компаній , як їм весело але потім згадую , що це мій вибір і не зірвусь . Бути другом - це велика відповідальність , вчасно допомогти , підтримати , розвеселити , а потім отримати ніж в спину. Ні , дякую . З мене досить . Я хочу себе зберегти , робити несподівані речі сама , не чекаючи чиєїсь негативної чи позитивної оцінки , хочу , щоб люди почали цінувати дружбу або самотність . Кожна людина заслуговує на віддачу від друга , словом , ділом , підтримкою. Так от , подумайте , наскільки сильно ви віддаєте себе другові і що ви отримуєте натомість?