Розділ 12.1

Спільними зусиллями всі необхідні документи були нарешті оформлені. Залишалося лише отримати їх.

Того ранку ми домовилися зустрітися біля будівлі служби. Максим приїхав трохи раніше, я разом із Софією підійшла за кілька хвилин, а невдовзі до нас приєдналася й Ірина. Вона спеціально перенесла кілька зустрічей перед відрядженням до Італії, щоб бути присутньою до самого завершення оформлення.

Усе пройшло набагато швидше, ніж ми очікували.

Працівниця уважно перевірила документи, попросила нас поставити останні підписи й усміхнулася.

— Вітаю. Усі документи оформлені належним чином.

Я полегшено видихнула.

Максим теж помітно розслабився.

— Нарешті, — тихо промовив він.

Ірина засміялася.

— Я ж казала, що все буде добре. Просто потрібно трохи терпіння.

Вийшовши на вулицю, ми ще кілька хвилин мовчки стояли біля будівлі.

— Пропоную відсвяткувати, — усміхнувся Максим. — Знаю неподалік чудову кондитерську.

Заперечувати ніхто не став.

Кондитерська виявилася світлою й затишною. За великими вікнами кипіло міське життя, а всередині пахло свіжою випічкою, шоколадом і ваніллю.

Кожен обрав собі щось до смаку.

Я замовила ніжний чізкейк із карамельним соусом та капучино.

Максим узяв класичний тірамісу й американо без цукру.

Ірина не змогла пройти повз мигдальний круасан і лате.

Софія довго розглядала вітрину, а потім зупинила свій вибір на полуничному чизкейку та молочному коктейлі.

За столом панувала легка й невимушена атмосфера. Розмови вже давно не стосувалися документів. Ми сміялися, жартували, згадували кумедні випадки з роботи й будували плани на майбутнє.

---

Софія

Я майже не брала участі в розмові.

Мені було набагато цікавіше спостерігати.

За Наталею.

За Максимом.

І за тим, як вони поводяться поруч одне з одним.

Вони майже ніколи не перебивали одне одного. Розуміли все з пів слова, а іноді — лише за одним поглядом. Коли Наталя простягнулася по серветку, Максим мовчки подав її раніше, ніж вона встигла дотягнутися.

Такі дрібниці неможливо зіграти.

Я мимоволі усміхнулася.

Вони дуже гармонійно виглядали разом.

Настільки гармонійно, що якби я не знала, що вони лише друзі, то була б упевнена — переді мною закохана пара.

Мені дуже хотілося, щоб колись так і сталося.

Щоб Наталя нарешті перестала жити лише роботою й моїми проблемами.

Щоб поруч із нею була людина, яка берегтиме її так само, як вона завжди берегла мене.

І чомусь мені здавалося, що саме Максим здатний це зробити.

Але це були лише мої мрії.

Можливо, колись вони здійсняться.

А можливо...

Їм так і судилося залишитися лише мріями.