Розділ 11.1

Максим

Повернувшись додому після вечері, я зачинив за собою двері й нарешті дозволив собі видихнути.

Квартира зустріла звичною тишею.

Я зняв піджак, послабив краватку, дістав із шафи пляшку червоного вина, налив трохи в келих і сів на диван біля великого вікна. За склом повільно згасали вогні вечірнього міста, але думками я досі був у ресторані.

Софія...

Якби хтось пів року тому сказав мені, що я добровільно погоджуся взяти на себе відповідальність за сімнадцятирічну дівчину, я б лише посміявся.

А сьогодні сказав «так» майже не замислюючись.

Вона виявилася зовсім не такою, як я уявляв. Спокійна, вихована, розумна. Було видно, що життя змусило її подорослішати раніше, ніж мало б.

Мене приємно здивувало, наскільки вона довіряє своїй сестрі.

І ще більше — наскільки довіряє мені.

Я зробив ковток вина й усміхнувся сам до себе.

Дивне відчуття.

Щодня я керую десятками людей. Приймаю рішення, від яких залежать мільйонні контракти, відкриття нових кав'ярень, робота всієї компанії. До мене звертаються за порадою, мені довіряють важливі проєкти.

А зараз...

Зараз мені було страшно.

Не через відповідальність.

Через те, що цього разу мені довірили не документи, не гроші й не бізнес.

Мені довірили найдорожче, що є у Наталі.

І я боявся не виправдати цієї довіри.

Я не мав права помилитися.

Якщо Софії знадобиться допомога, я повинен бути поруч. Незалежно від часу, погоди чи власних справ.

Я дав собі слово, що так і буде.

Мій погляд зупинився на келиху.

Усмішка зникла.

Чому для мене це стало настільки важливим?

Відповідь прийшла майже одразу.

Наталя.

Саме через неї.

За ці місяці вона стала для мене значно більшою, ніж просто колега чи подруга. Я щиро захоплювався її силою, відповідальністю та тим, як вона боролася за сестру, навіть коли сама була виснажена.

Мені подобалося бачити її усмішку.

Подобалося працювати поруч із нею.

Подобалося просто знати, що завтра вона знову зайде до офісу з чашкою кави в руках.

Я тихо засміявся.

Схоже, друзі мали рацію.

Я давно перестав дивитися на Наталю лише як на співробітницю.

І хоч поки що не знав, чи це взаємно, був упевнений лише в одному.

Довіру, яку вона сьогодні мені подарувала, я не зраджу ніколи.