Розділ 11 (продовження)

Не відкладаючи справу в довгу шухляду, я вирішила, що настав час познайомити Софію з Максимом ближче. До цього вони бачилися лише кілька разів, перекидалися короткими фразами, але цього було замало. Якщо саме він мав відповідати за неї під час мого відрядження, вони повинні були познайомитися по-справжньому.

Для зустрічі ми обрали затишний ресторан середнього класу неподалік центру міста. Там не було зайвої розкоші чи пафосу, лише спокійна атмосфера, приглушене світло та ненав'язлива музика.

Софія помітно хвилювалася. Вона весь час поправляла волосся, розглядала меню, хоча, здавалося, зовсім не читала його.

Я лише усміхнулася.

— Не переживай. Це просто вечеря.

— Для тебе — просто вечеря, — тихо відповіла вона. — А я зараз знайомлюся з людиною, яка фактично відповідатиме за мене.

За кілька хвилин до нас приєднався Максим.

Він привітався, чемно потиснув Софії руку й одразу поводився так невимушено, ніби вони були знайомі вже давно. Саме це допомогло сестрі трохи розслабитися.

Поки чекали офіціанта, вони розмовляли про навчання Софії, її захоплення та плани після школи. Максим уважно слухав, не перебивав і не ставив незручних запитань.

Коли офіціант приніс меню, кожен почав обирати вечерю.

Я замовила крем-суп із печериць і запечене куряче філе з овочами.

Софія після довгих вагань обрала пасту з вершковим соусом і куркою, а до неї — домашній лимонад із полуницею та м'ятою.

Максим замовив стейк із телятини з картоплею по-селянськи, овочевий салат і чорну каву, яку попросив подати вже після вечері.

Поки вони чекали на замовлення, розмова ставала дедалі легшою. Софія вже не соромилася ставити запитання, а Максим відповідав із властивим йому спокоєм і легким гумором.

Коли вечеря добігала кінця, ми повернулися до головної теми.

— Софіє, — спокійно почав Максим, — я не збираюся змінювати твоє життя. Ти залишишся жити у своїй квартирі. У сімнадцять років це цілком нормально.

Софія уважно слухала.

— Моє завдання — бути поруч, якщо виникне потреба. Якщо тобі стане зле, щось трапиться або просто відчуєш, що потрібна допомога, телефонуй мені будь-коли. Неважливо, буде це вдень чи о третій ночі.

Він дістав телефон.

— Мій номер у тебе буде. А враховуючи, що наші будинки знаходяться в одному кварталі, я приїду настільки швидко, наскільки це буде можливо.

Софія вперше за весь вечір щиро усміхнулася.

— Домовилися.

Я мовчки спостерігала за ними й відчувала, як із кожною хвилиною тривога поступово відступає.

Максим не намагався стати для Софії кимось іншим. Він не повчав її й не поводився як суворий опікун.

Він просто дав їй зрозуміти, що вона не залишиться сама.

І саме цього мені було достатньо, щоб остаточно переконатися — ми зробили правильний вибір.