Розділ 10

Наталя

Після завершення судової справи життя компанії знову повернулося до звичного ритму. Уся команда працювала над новим проєктом — відкриттям першої кав'ярні «Кавуся» в Івано-Франківську.

Підготовка вимагала особистої присутності на місці. Потрібно було перевірити приміщення, контролювати ремонт, зустрічатися з постачальниками, підбирати персонал і вирішувати десятки організаційних питань.

Максим одразу повідомив, що у відрядження вона поїде з його замом

Я погодилася без вагань. За ці пів року ми стали справжньою командою, і я знала, що моя робота буде потрібною.

Та вже за кілька хвилин радість змінилася тривогою.

Софія.

Я не могла залишити її саму майже на два тижні. Так, вона вже майже доросла, але відповідальність за неї все ще лежала на мені.

Спочатку я подумала про Ірину.

Вона добре знала Софію, часто бувала в нас удома, і я була впевнена, що сестра почувалася б поруч із нею спокійно.

Та коли я поділилася своїми переживаннями, Ірина лише винувато усміхнулася.

— Наталю, я б із радістю допомогла... Але мене саме відправляють у відрядження до Італії. Наше агентство відкриває там новий напрямок співпраці, і я не зможу відмовитися.

Я лише тяжко зітхнула.

Здавалося, виходу просто немає.

Ірина кілька хвилин мовчала, ніби обдумуючи якусь ідею.

— А якщо... Максим?

Я здивовано подивилася на неї.

— У якому сенсі?

— Тимчасовий догляд. Лише на час твого відрядження. Я можу допомогти оформити всі документи. Це абсолютно законно.

Я навіть не одразу знайшла слова.

— Максим?

— А чому ні? — спокійно відповіла Ірина. — Софія його знає, він відповідальний, має бездоганну репутацію, а головне — ти йому довіряєш. Якби не довіряла, не працювала б із ним щодня.

Я замислилася.

Справді… за весь цей час Максим жодного разу не дав приводу сумніватися в собі. Він завжди дотримувався слова, допомагав, коли це було потрібно, і ніколи не перекладав відповідальність на інших.

Наступного дня Ірина сама поговорила з Максимом.

Він уважно вислухав її, навіть не перебиваючи.

— Якщо це допоможе Наталі спокійно працювати, я погоджуюся, — відповів він без жодних вагань.

Коли Ірина переказала мені його слова, я несподівано відчула полегшення.

Проблема, яка ще вчора здавалася нерозв'язною, почала знаходити вихід.

І хоча попереду ще чекало оформлення документів, у мене вперше з'явилася впевненість, що це відрядження пройде без зайвих хвилювань.

Бо поруч була людина, якій я могла довірити найдорожче.