Розділ 5.1

Наталя

Ранок почався так само, як і більшість моїх ранків.

З одним великим питанням.

«Мені нічого вдягнути».

Здавалося б, у кожної дівчини колись буває ця проблема, але в моєму випадку вона була не через бажання обрати щось модніше чи красивіше. Просто я зовсім не готувалася до того, що мене справді візьмуть на роботу.

Я була готова до чергової відмови.

До чергового «ми вам зателефонуємо».

А тепер переді мною стояло завдання йти в офіс великої компанії, до власника мережі кав'ярень, і виглядати відповідно.

Я відкрила шафу й кілька хвилин просто дивилася всередину.

— Ну і що мені з тобою робити? — тихо пробурмотіла я.

Варіантів було небагато.

У результаті я дістала старі джинси, які вже давно просили заміни, і блузку, яку носила ще на початку навчання в інституті. Вона була акуратна, хоч і не нова.

«Ну що ж, Наталю. Не одяг робить спеціаліста», — переконувала я себе, розглядаючи себе у дзеркалі.

Головне — показати, що я вмію працювати.

Що я не випадкова людина, яка просто шукає місце.

Я швидко зібрала волосся, перевірила документи й пішла на кухню.

Софія ще сонно сиділа за столом із чашкою чаю.

— Доброго ранку.

— Доброго, — пробурмотіла вона. — Ти вже на роботу?

— Так. Перший день.

Вона одразу оживилася.

— Ти хвилюєшся?

— Трохи.

— Наталю, ти ж учора казала, що все буде добре.

Я усміхнулася.

— Бачу, хтось вирішив сьогодні нагадати мені мої ж слова.

— Саме так.

Я поправила їй волосся й поставила перед нею сніданок.

— Давай, збирайся до школи. І без запізнень.

— Я пам'ятаю.

— І Софіє...

Вона подивилася на мене.

— Не забудь ключі.

— Не забуду.

— І телефон заряджений?

— Наталю...

— Добре, добре, мовчу.

Вона засміялася.

І в цей момент я зрозуміла, що навіть серед хвилювання мені стало легко.

Так, попереду був новий світ.

Новий колектив.

Нові обов'язки.

Але вдома на мене чекала людина, заради якої я колись уже зробила найважчий вибір у своєму житті.

Я взяла сумку, ще раз перевірила документи й вийшла з квартири.

Сьогодні починався мій перший день у «Кавусі».

Дорога до офісу цього разу була напрочуд легкою. Місто ще тільки прокидалося, на вулицях не було звичної метушні, тому я досить швидко дісталася до потрібної будівлі.

Зупинившись перед входом, я на секунду завмерла.

Ще вчора я була просто кандидатом, який чекає своєї черги на співбесіду.

А сьогодні я йшла сюди як працівниця.

Я піднялася до офісу, привіталася на рецепції й через кілька хвилин уже стояла біля кабінету Максима Сергійовича.

— Заходьте, Наталю.

Він коротко привітався й одразу перейшов до справи. Розповів про основні обов'язки на моїй новій посаді, пояснив, із якою інформацією я працюватиму та які завдання стоятимуть переді мною.

Усе звучало серйозно.

Відповідальність була великою, але чомусь я не відчувала страху.

Потім Максим Сергійович показав моє робоче місце.

Через те, що в офісі поки не вистачало вільних кабінетів, його облаштували поруч із ним.

— Поки що буде так, — сказав він. — Пізніше вирішимо питання з окремим приміщенням.

Я кивнула.

— Дякую. Я розберуся.

Він уважно подивився на мене, ніби перевіряючи, чи справді я розумію, за що взялася.

А я розуміла.

Новий день тільки починався.

І попереду була робота.

Розділ 6

Максим

Ну ось і з'явилася моя Наталя.

Саме так я чомусь подумав, коли вона зайшла до офісу. Не «нова працівниця», не «кандидат, якого я взяв на роботу», а саме Наталя. Можливо, тому що вчорашня співбесіда залишила після себе більше вражень, ніж я очікував.

Я дочекався, поки вона розкладала речі на своєму місці, і вирішив одразу пояснити, чого від неї хочу.

Хоча, якщо бути чесним із самим собою, я й сам ще не до кінця розумів, як саме має виглядати ця посада.

— Наталю, хочу пояснити вам, що саме я бачу у вашій роботі.

Вона уважно подивилася на мене.

— Я хочу, щоб ви не просто перевіряли цифри у звітах. Мені потрібна людина, яка буде бачити всю картину. Де є проблеми, де можна щось покращити, де компанія втрачає гроші або, навпаки, де є можливості для розвитку.

Я зробив паузу.

— Якщо чесно, ця посада нова. Тому багато речей ми будемо формувати вже в процесі роботи.

Вона спокійно кивнула.

І чомусь мені сподобалося, що вона не почала нервувати через невизначеність.

Я відкрив папку з документами.

— Тут звітність за останні два роки. Поки що хочу, щоб ви просто поверхнево її переглянули. Без глибокого аналізу. Мені потрібно зрозуміти ваш погляд на ситуацію, як ви працюєте з інформацією.

Вона взяла папку й переглянула обсяг документів.

— Це тільки поверхневий аналіз?

Я ледь усміхнувся.

— Так. Принаймні поки що.

— Добре. Я подивлюся.

У її голосі не було страху від такої кількості роботи. Лише спокійна готовність розібратися.

Ще вранці я спеціально підготував для неї робоче місце у своєму кабінеті.

Окремого приміщення для нової посади ще не було, а чекати кілька тижнів я не хотів.

Тому поруч із моїм столом поставили ще один — для неї.

— Якщо вам буде незручно працювати тут, скажіть. Пізніше знайдемо окремий кабінет.

Наталя озирнулася навколо.

Спочатку я намагався не звертати на неї уваги.

У мене була своя робота, свої завдання, свої проблеми, які нікуди не зникли лише тому, що в кабінеті з'явилася нова людина. Але через деякий час сам не помітив, як почав відволікатися.

Я спостерігав за тим, як вона працює.

Наталя не просто переглядала документи. Вона занурювалася в них повністю. Читала рядки, поверталася до попередніх сторінок, щось записувала у блокнот, ніби збирала маленькі деталі в одну велику картину.