Розділ 4

Максим

Коли наша розмова добігла кінця, я ще кілька хвилин мовчки дивився на Наталю. Вона спокійно сиділа навпроти, не намагаючись вгадати моє рішення. А я вперше за довгий час діяв не за планом.

Спочатку я шукав нового аналітика.

Але тепер розумів, що цього замало.

Після зради попереднього відділу я більше не міг дозволити собі довіряти інформацію одразу кільком людям. Мені була потрібна одна людина. Та, якій я зможу довірити найважливіше. Та, яка працюватиме безпосередньо зі мною.

Рішення народилося спонтанно.

Навіть для мене самого.

— Наталю, я хочу запропонувати вам дещо інше.

Вона уважно подивилася на мене.

— Я вас слухаю.

— Посади, на яку ви проходили співбесіду, для вас не буде.

Я помітив, як вона ледь напружилася, але не перебила.

— Натомість я створю нову посаду. Особистий фінансовий аналітик мережі кав'ярень «Кавуся». Ви працюватимете безпосередньо зі мною й матимете доступ до всієї фінансової інформації компанії.

Кілька секунд у кабінеті панувала тиша.

— Ви серйозно? — тихо запитала вона.

— Абсолютно.

— Але ви мене майже не знаєте.

Я усміхнувся.

— Іноді години розмови достатньо, щоб зрозуміти про людину більше, ніж роки спільної роботи.

Вона задумалася.

Я вже був готовий почути відмову.

Натомість Наталя несподівано сказала:

— Я погоджуся. Але за кількох умов.

Я ледь стримав усмішку.

Отже, торгуватися вона вміє.

— Слухаю.

Вона відкрила блокнот і почала говорити так спокійно, ніби ми обговорювали звичайний робочий графік.

— Перше. Якщо виникне нагальна сімейна потреба, пов'язана з моєю сестрою, я матиму право залишити офіс без попереднього погодження. Я обов'язково повідомлю вас або секретаря, але не чекатиму дозволу.

Я кивнув.

Цілком логічно.

— Друге. Мені потрібна допомога з розміном квартири.

Ось цього я точно не очікував.

— Перепрошую?

— Зараз ми із сестрою живемо у чотирикімнатній квартирі, яка залишилася після батьків. Вона надто велика для нас двох, а комунальні платежі забирають величезну частину доходу. Я хочу розміняти її на дві квартири — однокімнатну й трикімнатну. Це буде вигідніше і в майбутньому забезпечить Софію власним житлом. Самостійно мені буде складно все організувати.

Я мовчки слухав.

Чесно кажучи, умова була несподіваною.

Але в ній була логіка.

— Третє. Якщо виникнуть питання з органами опіки через мою роботу або відрядження, мені знадобиться підтримка компанії.

— Це не проблема, — відповів я.

— І четверте...

Вона зробила коротку паузу.

— Усі витрати, які виникатимуть через нову посаду, повинні компенсуватися компанією. Якщо мені потрібно буде бути присутньою на ділових зустрічах, заходах чи переговорах, це стосується транспорту, проживання, робочого одягу або інших необхідних витрат. Я не хочу оплачувати виконання своїх посадових обов'язків із власної кишені.

Я не витримав і тихо засміявся.

— Наталю...

Вона насторожено подивилася на мене.

— Щось не так?

— Ні. Просто ви вмієте дивувати.

На її обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.

— Це означає «ні»?

— Це означає, що ви дівчина... із зубками.

Вона тихо засміялася.

— Мені це сприймати як комплімент?

— Саме так.

Я ще раз подумки перебрав усі її вимоги.

Жодної зайвої.

Жодної примхи.

Кожна була продиктована не вигодою, а відповідальністю перед сестрою й бажанням якісно виконувати свою роботу.

— Добре, — сказав я, натискаючи кнопку виклику секретаря. — Підготуйте новий трудовий договір. Усі умови пані Наталі внесіть окремими пунктами. Жодне слово не змінювати.

Секретарка здивовано подивилася на мене, але лише кивнула.

Наталя теж не приховувала свого подиву.

— Ви... справді все це пропишете?

— Якщо я щось обіцяю своїм працівникам, то це має бути не на словах, а на папері.

Вона простягнула мені руку.

— Тоді домовилися.

Я потиснув її руку.

І чомусь був упевнений, що щойно ухвалив одне з найправильніших рішень за останні кілька років.

Після розмови з Наталею я ще провів кілька співбесід. Чесно кажучи, цього разу кандидати були значно сильніші. Можливо, тому що я вже знав, кого саме шукаю. Мені потрібні були не просто люди, які вміють працювати з цифрами. Мені потрібні були ті, хто вміє думати.

Серед наступних кандидатів були троє молодих хлопців. Усі різні за характером, але кожен мав хорошу базу, знання і головне — бажання розвиватися. Вони впевнено виконували завдання, ставили правильні питання і не боялися визнавати, якщо чогось не знали.

Після зради попереднього відділу я був обережним. Мені більше не хотілося помилятися в людях. Але цього разу відчуття було іншим.

Я знайшов команду.

Трьох хлопців я вирішив взяти у звичайний штат аналітиків. Вони мали працювати із загальними напрямками, аналізом показників і внутрішньою звітністю.

А Наталя...

Наталя залишалася окремо.

Особистий фінансовий аналітик мережі «Кавуся».

Людина, якій я довірятиму інформацію, яку не можна довіряти всім.

Увечері, коли всі співбесіди нарешті закінчилися, я відчув, наскільки втомився.

День був довгий.

Напружений.

Але вперше за останній час я відчував не розчарування, а полегшення.

— Ну що, вижив? — почув я голос Юри, коли ми зустрілися з друзями.

Я усміхнувся.

— Ледь.

Артем засміявся.

— Судячи з твого вигляду, я б сказав, що ти вже подумки звільнив половину світу.

— Не половину, — відповів я. — Лише тих, хто не відповідає моїм вимогам.

Ми всі засміялися.

Ми вирішили трохи відпочити після важкого дня й посидіти за келихом чогось міцнішого. Не як власник компанії, адвокат чи фінансист.