Сітка для сина Галини

Галина, Марина і Наталя були сусідками. У всіх трьох народилися сини. Син Наталі після школи поїхав навчатися за кордон, а потім там і лишився. Син Марини став поліцейським, жив і працював у столиці. А син Галини працював водієм в рідному селі, у місцевому господарстві. 
    Прийшла війна... Син Галини на другий же день був вже на фронті, син Марини захищав столицю, а син Наталі повернувся додому з-за кордону та пішов до тероборони. Всі троє гідно захищали Батьківщину.
    Коли наші захисники звільнили столицю, сина Марини підвищили, і він працював вже в штабі.Син Наталі повернувся за кордон, там на нього чекали дружина з дітьми. Але він продовжував допомагати своїй країні, скидаючи кошти на потреби ЗСУ та людям, які потребували допомоги. Син Галини залишився на фронті, продовжуючи захищати свою Батьківщину.
    І от, сталося так, що бригада сина Галини потребувала маскувальних сіток. Дізнавшись про це, жінка не задумуючись організувала людей для в’язання сіток. 
Наталя, дізнавшись про це, теж відразу пішла допомагати сусідці. 
А от Марина, заспокоївшись, що син у відносній безпеці, перестала цікавитися війною. Її дратувало, коли інші згадували про кількість вбитих і поранених, коли просили допомоги.Дізнавшись про те, що Галина організувала людей, Марину аж перекосило. “Та що це за вигадки? Чого люди мають це робити? Хай сама розбирається зі своїми проблемами!”
Людей на в’язання сіток прийшло мало. Всі якось дивно мовчали. Але працювали, нишком поглядаючи на Галину. Наталя теж все це знала, але мовчала, щоб не засмучувати сусідку. Так було два дні. Галина все те помітила, але не могла зрозуміти, що коїться.
Через два дні одна знайома все ж не втрималася, і коли всі люди розійшлися по домівках, розповіла Галині, що її сусідка Марина намовляла людей не ходити допомагати Галині. Шепотіла на вухо: “Сказала, то ж її син, хай сама в’яже свої сітки, чого це ми маємо їй допомагати!”
Галина уважно вислухала “сповідь” знайомої, але і слова образи не сказала. Хоч біль образи пік у серце. 
День за днем...Стрічка до стрічки... Сітки були готові. 
В останній день прийшла і Марина зі своїми “однодумцями”. 
- Ну, нічого собі! Оце тобі, Галино, люди хоч сітки поплели!- єхидно мовила Марина.
- Щоб ТВІЙ син там нею користувався! - продзявкотіла ще одна з гурту сусідки.
    Галина оглянула їх усіх, повернулася і продовжила далі в’язати. Зрадливі сльози покотилися по щоках, та зціпивши зуби, вона продовжувала свою роботу.
- Чого мовчиш ото? Правда очі коле? - вже не витримуючи крикнула Марина.
- Маринко, та май же совість!    Я теж в’яжу! Хоч моїм дітям нічого не загрожує. Але там теж чиїсь діти! Вони всі наші! - спокійно сказала Наталя.
- О, ще одна! Корчите з себе мучениць якихось! А я правду кажу!
- Марино, мій син загинув в 2014...Сина Галинки я знаю, бо ходив до школи кожного дня крізь мій двір, таке миле хлоп’я було. І твого знаю. Чого ти люта така, ненависна?! Зараз маємо разом буть, а ти отак! Це ж не лише сину Галі, а й ще ж скільком хлопцям там!- обізвалася бабуся Катя.
- Ой, не треба перекручувать! Ви знаєте про що я!
- А я, Марино, просто допомагаю. На війні, та в окупованих територіях нікого з рідних немає, але хочеться чимось допомогти, бути корисною в цей час!
- Там в нас все спокійно! Чого ви тут бігаєте!
- То зараз спокійно, а якщо будемо не разом що буде?!
Поруч в’язала сітку поруч з мамою, присівши навпочіпки, 8-річна дівчинка Настя.
- Тітонько, не кричіть так! Ми в’яжемо ці сітки, не лише сину тьоті Галі, а й всім захисникам, які зараз на фронті. Знаєте, я в’яжу і думаю, що там десь далеко, от така дівчинка як я, в’яже сітку моєму таткові і його побратимам...
Дівчинці Марина нічого не змогла сказати. Її як заціпило. Стало незручно. Вона розвернулася в пошуках підтримки, та ті теж поніміли. 
Дід Петро, який теж то все чув і бачив, посміхнувся у вуса і голосно мовив: - Вустами дитини говорить істина! На війні немає твого, мого сина, є наші діти, яким ми маємо допомагати! Бо сьогодні син Галини там, а завтра і твій піде. Ти не знаєш, що буде. Маємо залишатися людьми, не забувати, що ніхто з нас, не знає, що чекає його завтра!