Анатомія розколу

Мій емоційний перегин, якщо він узагалі існує в цій системі координат, полягає лише в одному: я суджу його за найвищими моральними критеріями. Критеріями людини, яка стояла на Майданах, дихала димом революцій і була готова жертвувати якщо не всім, то надзвичайно багатьом заради великої ідеї. Я — реформатор. Я звикла ламати систему, дивитися в очі корумпованій верхівці прямо у головних кабінетах  й пророкувати їм неминучий фінал їхньої клептократії. Я звикла виходити на барикади навіть з дітьми на руках, бо відчувала цей лікарський обов'язок — провести превентивну профілактику суспільства, поки хвороба не переросла у велику кров.

Він — просто інший. Він конформіст. І вимагати від конформіста мислення реформатора — це як вимагати від страуса польоту.

Мовою психології це класичний когнітивний дисонанс, помножений на архетипічний розкол. Ми розмовляємо на різних ментальних частотах. Для конформіста його типу виживання — це не про збереження держави чи цінностей, це про збереження власного ареалу, свого бізнесу та капіталу за будь-якої влади, під будь-яким прапором. Його психіка вибудувала потужний захисний механізм, який у психоаналізі називають ізоляцією афекту. Він повністю відрізав себе від загальнонаціонального болю. За високим парканом свого підприємства він створив закритий симулякр, свій персональний безпечний острівець, де замість жахів війни є лише дорогий догляд за рідкісними птахами.

Те, що збоку виглядає як чистий абсурд і емоційна глухота, для його его є найвищою точкою компенсації. Коли світ навколо руйнується, конформіст не йде його рятувати — він інвестує в символи власної недоторканності. Оці десятки декоративних птахів, які не несуть жодної утилітарної користі, є чистим психологічним еквівалентом золотих унітазів Януковича. Це демонстративне споживання в часи катастрофи. Його підсвідомість кричить: якщо я можу дозволити собі викидати мільйони на утримання та лікування живих іграшок, значить, я контролюю хаос, значить, я над системою, я в безпеці, я належу до вищої касти.

Його екранний «реванш» і кивки в бік моєї медичної професії — це єдина спроба закрити старий гештальт обмеженості.  Але іронія долі безжальна. Намагаючись довести мені свою необмеженість через телевізійний сюжет, він лише яскравіше підсвітив рамки своєї клітки. Він залишився заручником шаблону 90-х років, де масштаб особистості вимірювався об'ємом особистого вольєра та висотою паркану. Органічна природа страуса — бігати по землі, але він ніколи не підніметься в небо. Так само і конформіст: він може збудувати гігантську фінансову імперію, але він  не може злетіти до рівня реформатора, здатного мислити категоріями порятунку людських життів чи майбутнього своєї країни.