Розділ 3 Місце що можна назвати домом

Розділ 3 “Місце що можна назвати домом”

— Друзі, давайте поговоримо, — сказав Ліам, озираючись на своїх супутників.

— Навіщо нам взагалі говорити? — різко огризнулася Карен.

— Я вас не зрадив, — спокійно відповів він. — Для вас тут безпечно. Я хотів переконатися в цьому до кінця. Але… для мене це місце не підходить. І я не наважився сказати вам раніше.

— Чому, Ліам? Що тебе так лякає? — запитала Міра, дивлячись йому просто в очі. — Тут безпечно, як ти сам кажеш.

— Я боюся знову стати тим, ким був, — його голос трохи затремтів, але слова звучали впевнено.

— Ким ти був? — не витримав Генрі.

Ліам стиснув кулаки. Йому було важко зізнаватися, але в цю мить Кейт підійшла до них.

— Народ, ходімо. Всі вже чекають, — сказала вона, рятуючи його від відповіді.

— Іншим разом, я все розповім… гаразд? — Ліам глянув на товаришів. Ніхто не заперечив. Він виграв ще трохи часу.

Кейт повела їх до площі. Там уже зібрався великий натовп. Вперше вони побачили, скільки насправді людей жило за цими стінами.

На підвищенні стояв Едвард. Кейт жестом вказала, аби вони вийшли в центр.

— Дякую, що зібралися, — його голос лунав впевнено й владно. — Сьогодні ми маємо поповнення. Ці люди виживали там, за нашими стінами, у світі, що нас зрадив. Вони, як і ми колись, шукали прихисток. І ми можемо його дати.

Він зробив паузу, обводячи поглядом натовп.

— Ви матимете змогу познайомитися з ними ближче. Але я хочу, щоб усе було чесно. Якщо хтось має заперечення — скажіть зараз.

Та в натовпі стояла тиша.

— Чудово, — продовжив Едвард. — Тоді я представлю вам лідера цієї групи.

Він нахилився до Ліама й прошепотів:

— Підійди.

Ліам відчув, як серце забилося швидше.

— Його звати Ліам, — гучно промовив Едвард. — Відтепер він стане моїм заступником.

Площа вибухнула незадоволеними вигуками. Люди обурено переглядалися, не розуміючи, чому якийсь чужак отримує таку високу довіру.

— Тихо! — гримнув Едвард. — Ви не знаєте його, але я знаю. І запевняю — він саме той, хто нам потрібен. Ви вірите мені, а я вірю йому.

Натовп поступово стихав.

— Чи є тепер заперечення? — різко кинув Едвард.

Заперечень не було.

— Це ще не все, — зупинив усіх Едвард, піднявши руку. Натовп стих, погляди знову звернулися до нього.

 — Ми отримали сигнал. Це військові. Вони мають табір далеко на півночі. Але головне не це… Там є науковий комплекс. Вчені з усього світу вже працюють над ліками. Над вакциною. — його голос став важчим, але в очах з’явився вогонь. — Вони просять нас, усіх, хто вижив, протриматися. Витримати цей час, поки вони завершать свою справу.

Кілька секунд у повітрі зависла тиша. Здавалося, навіть вітер стих. Люди переглядалися, і в їхніх очах промайнула іскра того, чого всі давно не відчували — надії.

— Це все, — нарешті додав Едвард. — Більше не затримую.

— А ти вмієш говорити з людьми, — прошепотів Ліам.

— Це необхідно, — відповів Едвард, не зводячи очей із натовпу. — Тримати всіх разом непросто. Особливо коли весь світ пішов до біса.

Він перевів подих і звернувся до Ліама вже більш офіційно:

— Гаразд, Ліаме, ти підеш за мною. Я введу тебе в курс справи. Всі інші — слухайте Кейт. Вона зараз познайомиться з вами ближче, поставить кілька питань і скаже, куди кожного призначити.

Ліам ще раз озирнувся на своїх супутників.

 — Ще побачимося, — тихо мовив він.

Кейт зібрала всіх і повела до іншого корпусу. А Ліам рушив слідом за Едвардом, прямуючи до головного будинку.

В кожного своя роль

— Ну що, давайте знайомитися, — з легкою усмішкою мовила Кейт.

Вона була настільки доброзичливою, що всі присутні навіть на мить забули про те, що зовсім недавно сталося в таборі.

— Хто хоче бути першим?

— Давай я, — сказала Карен, виходячи вперед.

— Дуже добре. Як тебе звати?

— Карен.

— А що в тебе виходить найкраще?

— Останнім часом я вправно стріляю й непогано розбираюся в зброї, — упевнено відповіла вона.

— Чудово. У тебе є кілька напрямків на вибір: варта, вилазки або допомога таким, як я, у вирішенні різних проблем. Що обираєш?