Символ Фатуму

Півні вітали ранок дзвінким співом, сповіщаючи, що світ пробуджується. Прокинувся й маленький принц — і перше, чого він настійливо зажадав, була їжа. Малюк жадібно пив молоко з пляшечки, а Амадей у цей час уважно розглядав його ручку.

Якби дитина була трохи старшою — випалити руну було б простіше, але чекати вони не могли. Ймовірно, згодом цілителю доведеться повторити процедуру, щоб мітка виглядала природно в міру дорослішання.

Коли дитина наїлася, Амадей відклав пляшечку, висипав вміст сумки на ліжко і почав перебирати баночки. Знайшовши потрібну, він відкоркував кришку і капнув кілька крапель темно-зеленої настоянки немовляті на язик. До того часу, як цілитель підготував все необхідне, принц вже спокіно спав.

Амадей розгорнув чистий аркуш і тонким пером по черзі вмочив у заздалегідь відкладені баночки, виводячи хитромудрий знак. Потім взяв руку дитини і змастив шкіру липкою прозорою рідиною, яка за запахом нагадувала тваринний жир з ледь вловимими нотками меду. Приклавши папір до зап'ястя, він прошепотів ведання.

Папір спалахнув, і тонкий вогонь побіг по лініях малюнка. Аркуш розсипався в попіл, а шкіра під ним налилася жаром. Здувши теплі крупинки попелу, цілитель побачив, як знак яскраво запалав, залишаючи на тілі дитини чіткий символ Фатуму.

Він наклав трав’яний компрес й щільно перев'язав руку клаптем тканини. Найскладніше вже було позаду. Тепер, у міру загоєння, Амадей буде втирати пігмент, щоб шрам набув світло-коричневого відтінку — такого, як у справжньої руни.

Цілітель підвівся, накинув плащ і вийшов надвір. На вулиці почулося іржання коней. Амадей рушив до стайні — прохолодне повітря освіжило шкіру. Біля коней вже крутився Пліні — тепер не так тепло одягнений,з розкуйовдженим волоссям і відром вівса в руках.

— О! — радісно вигукнув хлопчик. — А я думав, ти спатимеш принаймні до обіду!

— Не хочеться. Краще проведу час із тобою, — усміхнувся молодий чоловік.

Разом вони нагодували коней і почистили стайню, довго базікаючи по душах. Пліні охоче розповідав про своє життя: як нещодавно побився із сусідським хлопцем, що образив його сестру, від чого та довго плакала; як восени ходив до лісу з батьком і молодшим братом, набрали два кошики грибів — і як виявилося, більша частина з них неїстівна; і як він зрадів, коли дізнався, що Амадей приїде.

— Корнелій сказав, ти хочеш стати цілителем. Хочеш рятувати життя людей? — запитав Амадей.

Хлопчик набрав побільше повітря в легені і випалив на одному диханні:

— Я не пам'ятаю, як ти врятував мені життя, і не пам'ятаю, як я хворів. Але дорослі часто про тебе говорять. Кажуть, ти — мов Бог, усе можеш!

Ці слова застали Амадея зненацька. Він широко розплющив очі і мимоволі згадав тих дітей в імперському дворі — скутих, замерзаючих на холодній підлозі. Його губи стиснулися від напруги, а між бровами пролягла глибока зморшка.

— Ні, Пліні, я не Бог, —  він відвів погляд у бік будинку та знайшов очима своє вікно. — Я лише іноді... граю долею.

Три дні знадобилося, щоб за допомогою настоянок, екстрактів і власного прихованого дару Амадей зміг відтворити руну — майже невідмінну від справжньої. Тепер настав час передати дитину в надійні руки — пані Селесті. Вона жила на північ від столиці, в невеликому сімейному маєтку. Жінка не мала власних дітей, тому прохання прихистити немовля від важливої для Амадея людини її щиро потішало. До того ж Селеста належала до тих, хто не ставить зайвих запитань. Одна з її служниць нещодавно народила — тож людське молоко стане немовляті якнайкраще.

Селеста рідко залишала будинку через слабке здоров'я. Ліки Амадея допомагали, але добре вона почувалася тільки в рідних стінах. Варто було їй відлучитися, як поверталися фантомні болі і незрозуміла слабкість. Цілитель припускав, що недуга має і психологічну природу, але жінка вирішила залишити все як є. Життя відлюдниці її цілком влаштовувало — і для принца це були ідеальні умови. Пані забезпечить йому турботу, виховання і освіту, а її усамітнений спосіб життя зведе до мінімуму сторонні погляди. До того ж Селеста була родичкою імператриці по лінії батька — тож нікого не здивує, якщо в майбутньому Нікаель стане відвідувати свою рідню.

Амадей тепло попрощався з родиною Корнелія і пообіцяв знову відвідати їх. Особливо важко далося розставання з Пліні, який за ці дні міцно прив'язався до цілителя. Хлопець по-доброму розтріпав йому волосся і поцілував у маківку — від чого хлопчик щиро посміхнувся.

І ось Амадей знову в дорозі — з немовлям, надійно пов'язаним на грудях.

Столиця, палац Імператора

Позолочена карета зупинилася біля воріт палацу. З неї поспішно вийшов чоловік середнього віку у розкішному вбранні й попрямував просто до тронної зали.

Світловолоса голова схилилася перед Імператором.

— У мене для вас хороші новини, — промовив Морваст, сідаючи зручніше. — Один із шановних панів проявив прихильність до вашої дочки і вирішив взяти її під своє заступництво. Тепер цей тягар спаде з ваших плечей.

— Це люб'язно з вашого боку, Ваша Величносте, — спокійно відповів Яніс, — але я волів би сам подбати про Нікаель.

— Цікаво, — в голосі правителя пролунала насмішка. — Ви ж розумієте, що ваша дочка вже не зможе стати нічиєю дружиною? Вона народила безруне створіння. Всім відомо: наступні її діти будуть такими ж.