4

З самого ранку все якось пішло не так. 

Мені стало погано від кави. Почало нудити та крутилася голова. 

Все старість прийшла. Видно тиск не в нормі. 

Я попила води,  полежала наче краще.

 Куми весь ранок, як у воду опущені і я чи не вперше бачу, що вони не тримаються за руку. Донька з сином отримали від нас подарунки та щасливо чекають гостей. 

Хоча терпіння Софії на довго не вистачило та вона в наглу віджала  свій подарунок у хресного. 

Хоча він не сильно то й пручався і разом з Данієлем подарував донці шикарне кольє, а Адріану ключі від мотоцикла. 

Діти лящать я хмурюся. 

Чоловіки відверто зляться, тому що планували подарувати синові його на 18. 

Тому психанули та пішли до кабінету. 

Добре піду до них пізніше. 

А зараз самий час познайомити подругу з кумами поблище. 

І те що Даша знайшла спільну мові відразу з ними мене не дивує. 

- Я у шоку. 

Чому якщо мужик класний, то гей? 

От що йому не вистачало, а?- запитує мене Даша.

 - Ти про кого? 

- Про Жана.- мене й не дивує, що Даша звернула увагу саме на нього. 

Високий, м’язистий, компанійський. 

А от Даніель став якийсь відлюдкуватий. 

- Ти вибач Дашо, але мені потрібно відійти проконтролювати кухню. 

Ми будемо святкувати вдома. Наш  будинок знаходиться на території готелю це зручно все під рукою.

 В клопотах з приготування минає день швидко. 

А мої чоловіки від мене наче бігають і затихають як тільки я підхожу. 

Дивні вони якісь. 

Мені знову стає погано і я згадую, що не їла нічого. 

Хочу поїсти, а від однієї думки про рибу мене нудить. 

Та що таке? 

 Вже починають прибувати гості та діти разом з однолітками гуляють окремо. 

З сумом спостерігаю за ними. 

- Як швидко плине час! – чую голос Вадима біля себе і потрапляють у міцні обійми.

 - І не кажи.- відповідає Сергій і цілує мене у скроню та протягує мені коробочку.

 - Це тобі від нас за дітей. – я відкриваю і дух перехоплює- браслет.

 Такий гарний. – і чомусь починаю плакати. 

Злюся сама на себе, та що це зі мною. 

А вони чого такі задоволені?  Посмішка в обох до вух.

 - Так, подруга! 

От що робити якщо я закохалася? Він такий класний.- підходить Даша та протягує мені келих вина.

 - Ти про кого? 

- Про Жана. 

Звісно.

 Класний він. 

Чи то я вже скучила за нормальними мужиками? Уявляєш на роботу мене покликав.

 - А ти що?

 - А.... я погодилася. 

Мені немає чого втрачати. 

А це новий досвід. 

Можливо зустріну свою долю та ще дитинку народжу. 

Які наші роки. – підморгує мені подруга.

 - Е ні  я вже своє відрожала.

 - Ну-ну.- говорить Даша

 - Не зрозуміла!  

Я чогось не знаю.- і чому мене знову мутить від вина? 

Ну так не чесно моя старість проти алкоголю. 

А де мої чоловіки? 

Щось вони підозріло часто усамітнюються. 

Іду на їхні пошуки.

 І краще б не шукала. 

Адже те що я почула виб'є ґрунт у мене під ногами. 

- Я так більше не можу,  ми повіті їй сказати.- говорить Сергій. 

- Не кричи ти так нас можуть почути. 

Ми заварили це разом і тому йтимемо разом до кінця. 

Не можна, щоб Маша дізналася раніше часу, а краще щоб взагалі не дізналася. – шипить Вадим.

 А у мене руки трясеться. 

А головне хороші думки  в голову не лізуть. 

Все вони вирішили мене покинути. 

Я сповзаю по стінці на підлогу і зачипаю столик на якому була ваза. 

Вона падає і чоловіки мене помічають. 

Все зараз вони мене покинуть прямо на дні народження дітей. 

- Що з тобою? 

Тобі погано? 

Тебе нудить? 

- Так! 

Нудить!  

Від вас. 

Зрадники й коли ви збиралися мені розповісти? 

- Через пору тижнів, коли симптоми будуть проявлятися. 

- Які симптоми? 

Роги?! – закипаю я та відпихаю їх руки. 

- Які роги? 

Токсикоз!!! – розгублено говорить Вадим.

 - Який токсикоз. 

Я п’ю протизаплідні. 

- Вже ні.- говорить Сергій і вони відходять від мене на крок. 

А у мене наче друге дихання відкрилося.

 - Тобто вже ні?

 Я кожен день їх п’ю. 

- То муляж. – пошепки говорить Вадим і хоче мене обійняти. 

Але я зараз така зла, що краще їм бігти.

- Який муляж? 

- Ми підмінили твої таблетки два місяці тому. 

Ти сама вина. 

Ми хотіли ще дитинку, а ти пручалася.

 От ми й вирішили схитрити. – говорить Вадим. 

- І давайно я вгадаю ідея твоя. Сергій би вжиті до такого не додумався. – хапаю вазу і кидаю у Вадима.

 Він ухиляється. 

А я очима шукаю, що б ще в них кинути. 

На шум та крики збігаються частина гостей.

 А мені байдуже. 

Я вже знайшла та запустила у них дві тарілки. 

- Що тут коїться? – між нами стає Жан.

 - Ці два придурки підмінити таблетки і я вагітна ось що коїться. - у  кімнаті повисла тиша.

 - Можливо і мені так зробити? Тобто я маю на у вазі, знайти сурогатну матір і поставити тебе перед фактом, а коханий? – Жан хотів або пожартувати, або скористатися моментом. 

Але не вийшло ні те, ні інше.

- Я вже тобі сказав, я не хочу дітей.

 - Чому?

 - Я безплідних.

 А діти від чужих людей у мене вже є. 

Аж двоє Софія та Адріан. 

- То я тобі чужий? – ледь чутно запитав Жан. 

А по виразу обличчя Даніеля видно, що до нього лише зараз дійшло, що і кому він сказав. Добре, що діти гуляли у дворі та не стали свідками цієї сцени. 

А я від почутого забула про свою образу та потягла Жана на кухню. Він мовчить  і дивився кудись у вікно. 

- Ти йди я побуду з ним.- сказала Даша. 

І я пішла. 

Мені ще чоловіків прибити треба. Що правда завтра, а сьогодні у дітей  свято.