4

З самого ранку все якось пішло не так. Мені стало погано від кави. Почало нудити та крутилася голова. Все старість прийшла. Видно тиск не в нормі. Я попила води,  полежала наче краще. Куми весь ранок, як у воду опущені і я чи не вперше бачу, що вони не тримаються за руку. Донька з сином отримали від нас подарунки та щасливо чекають гостей. Хоча терпіння Софії на довго не вистачило та вона в наглу віджала  свій подарунок у хресного. Хоча він не сильно то й пручався і разом з Данієлем подарував донці шикарне кольє, а Адріану ключі від мотоцикла. Діти лящать я хмурюся. Чоловіки відверто зляться, тому що планували подарувати синові його на 18. Тому психанули та пішли до кабінету. Добре піду до них пізніше. А зараз самий час познайомити подругу з кумами. І те що Даша знайшла спільну мові відразу з ними мене не дивує. 

- Я у шоку. Чому якщо мужик класний, то гей? От що йому не вистачало, а?- запитує мене Даша.

 - Ти про кого? 

- Про Жана.- мене й не дивує, що Даша звернула увагу саме на нього. Високий, м’язистий, компанійський. А от Данієль став якийсь відлюдкуватий. 

- Ти вибач Дашо, але мені потрібно відійти проконтролювати кухню. Ми будемо святкувати вдома. Наш  будинок знаходиться на території готелю це зручно все під рукою. В клопотах з приготування минає день швидко. А мої чоловіки від мене наче бігають і затихають як тільки я підхожу. Дивні вони якісь. Мені знову стає погано і я згадую, що не їла нічого. Хочу поїсти, а від однієї думки про рибу мене нудить. 

Та що таке? 

 Вже починають прибувати гості та діти разом з однолітками гуляють окремо. З сумом спостерігаю за ними. 

- Як швидко плине час! – чую голос Вадима біля себе і потрапляють у міцні обійми.

 - І не кажи.- відповідає Сергій і цілує мене у скроню та протягує мені коробочку.

 - Це тобі від нас за дітей. – я відкриваю і дух перехоплює- браслет. Такий гарний. – і чомусь починаю плакати. Злюся сама на себе, та що це зі мною. А вони чого такі задоволені?  Посмішка в обох до вух.

 - Так подруга! От що робити якщо я закохалася? Він такий класний.- підходить Даша та протягує мені келих вина.

 - Ти про кого? 

- Про Жана. Звісно. Класний він. Чи то я вже скучила за нормальними мужиками? Уявляєш на роботу мене покликав.

 - А ти що?

 - А.... я погодилася. Мені немає чого втрачати. А це новий досвід. Можливо зустріну свою долю та ще дитинку народжу. Які наші роки. – підморгує мені подруга.

 - Е ні  я вже своє відрожала.

 - Ну-ну.- говорить Даша

 - Не зрозуміла!  Я чогось не знаю.- і чому мене знову мутить від вина? 

Ну так не чесно моя старість проти алкоголю. А де мої чоловіки. Щось вони підозріло часто усамітнюються. Іду на їхні пошуки. І краще б не шукала. Адже те що я почула виб'є ґрунт у мене під ногами. 

- Я так більше не можу,  ми повіті їй сказати.- говорить Сергій. 

- Не кричи ти так нас можуть почути. Ми заварили це разом і тому йтимемо разом до кінця. Не можна, щоб Маша дізналася раніше часу, а краще щоб взагалі не дізналася. – шипить Вадим. А у мене руки трясеться. А головне хороші думки  в голову не лізуть. Все вони вирішили мене покинути. Я сповзаю по стінці на підлогу і зачипаю столик на якому була ваза. Вона падає і чоловіки мене помічають. Все зараз вони мене покинуть прямо на дні народження дітей. 

- Що з тобою? Тобі погано? Тебе нудить? 

- Так! Нудить!  Від вас. Зрадники й коли ви збиралися мені розповісти? 

- Через пору тижнів, коли симптоми будуть проявлятися. 

- Які симптоми? Роги? – закипаю я та відпихаю їх руки. 

- Які роги? Токсикоз!!! – розгублено говорить Вадим.

 - Який токсикоз. Я п’ю протизаплідні. 

- Вже ні.- говорить Сергій і вони відходять від мене на крок. А у мене наче друге дихання відкрилося.

 - Тобто вже ні? Я кожен день їх п’ю. 

- То муляж. – пошепки говорить Вадим і хоче мене обійняти. Але я зараз така зла, що краще їм бігти.

- Який муляж? 

- Ми підмінили твої таблетки два місяці тому. Ти сама вина. Ми хотіли ще дитинку, а ти пручалася. От ми й вирішили схитрити. – говорить Вадим. 

- І давайно я угадаю ідея твоя. Сергій би вжиті до такого не додумався. – хапаю вазу і кидаю у Вадима. Він ухиляється. А я очима шукаю, що б ще в них кинути. На шум та крики збігаються частина гостей. А мені байдуже. Я вже знайшла та запустила у них дві тарілки. 

- Що тут коїться? – між нами стає Жан.

 - Ці два придурки підмінити таблетки і я вагітна ось що коїться. - У  кімнаті повисла тиша.

 - Можливо і мені так зробити? Тобто я маю на у вазі, знайти сурогатну матір і поставити тебе перед фактом, а коханий? – Жан хотів або пожартувати, або скористатися моментом. Але не вийшло ні те, ні інше.

- Я вже тобі сказав, я не хочу дітей.

 - Чому?

 - Я безплідних. А діти від чужих людей у мене вже є. Аж двоє Софія та Адріан. 

- То я тобі чужий? – ледь чутно запитав Жан. А по виразу обличчя Данієля видно, що до нього лише зараз дійшло, що і кому він сказав. Добре, що діти гуляли у дворі та не стали свідками цієї сцени. А я від почутого забула про свою образу та потягла Жана на кухню. Він мовчить  і дивився кудись у вікно. 

- Ти йди я побуду з ним.- сказала Даша. І я пішла. Мені ще чоловіків прибити треба. Що правда завтра, а сьогодні у дітей  свято.