Казка

Напевно всі чули казочку про ,,Білосніжку і семеро гномів'' братів Грімм, але чи справді вона є такою насправді? Хто зна ... Може прекрасний принц був боягузом і зрадником тому він і вирушив до лісу шукати нове королівство? Або не було ніякої злої мачухи та в магічне дзеркало ув'язнене щось сильніше... могутніше за ту жінку? Може і гномів золотошукачів не було, які жили самі в хижці, а насправді було ціле селище, в якому жили всі магічні істоти? Або хтось інший заволодів серцем Білосніжки, або це вона перша була закохана в когось? Та чи було те отруєне яблуко і вона насправді ... засинала?

Цього схоже мало хто знає де правда зарита, та якою вона є насправді, але пізнати зараз не пізно. Тож сідайте зручненько й слухайте нову історію, а яка вона читайте...

Було собі маленьке королівство далеко-далеко що і невідомо наскільки. Воно було гарне та маленьке, а головне в ньому... це його люди. Сотні магічних істот таких як могутні кентаври та маленькі й тендітні феї-піксі, чаклуни та гноми, ельфи й русалки. Також там є звичайні люди як наш король і його принцеса.

Маленька королівська сім'я складалася тільки з батька та доньки. Дівчинка була веселою, енергійною і дуже товариською. Король був дуже-предуже добрим як до своєї донечки, так і до свого крихітного королівства. Та йому було сумно в великому замку де й тільки були що слуги та його єдина донька

Білосніжка . Та й одного дня пішов щастя своє в місті шукати. Бродив він шукав тай натрапив на одну мафку, яка його ніби кликала за собою, манила щоб йшов за нею.

Тай з таким темпом забрів у якусь темну гущавину і простягнула йому свою руку зі словами:

- Дай руку і дізнайся що чекає тебе й твою доньку...

Не мав він вибору, тим більше кому не цікаво дізнатися свою долю. То ж простягнув він свою руку мафці. Доторкнулась до неї ніжно-ніжно, що й не відчудно що вона її тримає. Тримала зо хвилю, а тоді мовила:

- Бачу що скоро настануть темні часи і королівство твоє занепаде, бо велике зло вивільниться на волю як тільки ти вийдеш заміж за одну панянку. 

- А гарною вона буде? - з цікавістю питає король.

- Спочатку так, а згодом...- збліднувши на пів фразі вона закінчила.

- Що?- вже з переляком на мафку дивиться і не знає що йому чекати.

- ...згодом і викличе велике зло з найзахищеної в'язниці, яка тільки може бути.

- А з донькою що буде? - питає наляканий король.

- Вона виживе і знайде хороброго лицаря який його переможе, але та перемога буде коштувати життям найціннішої людини вашої доньки.

- Тобто моїм?! - з обнадійливим острахом мовить король.

- Ні, не за вами вона так сумуватиме - спокійно відповідає мафка.

- А за ким як не за татком - вже з невеликою люттю говорить король до мафки.

- Цього я не можу розповісти, ви самі повинні це від неї почути.

- Ну і коли вона мені це скаже?

— Зовсім скоро...

– Скоро це коли?

– Колись...

І на цих словах, мафка розчинилася у повітрі і лишився після неї, тільки запах ірисок.

- Зажди ти не відповіла! - вже нервово кричить в глухий ліс король.

***

Виходячи з лісу король натрапив на вродливу панночку. В неї були темні кучері що сягали до плечей, очі неначе два великих силліманіти, смаглява і гладенька шкіра, як в принцеси та пухкенькі стулені губи що так і хочеться їх поцілувати.

- Вітаю, ви часом не знаходили тут амулет у вигляді місяця? - в тої незнайомки голос був солодкий-солодкий, як мед.

- Ні не бачив, може вам купити новий?

- Ну незнаю, як ваша величність так хоче... тільки...

- Тільки що неземная красуне? Кажіть люба...

- Тільки мені потрібно вашу долю заворожити хі-хі.

І на цих словах незнайомка розкинула з рук карти в повітря, де вони оточили двох людей. Але королю вже було неважливо що з ним зробить ця дівчина, головне: аби вона погодилася вийти за нього заміж.

Так от ворожка насправді хотіла зачаклувати короля, аби він роздобув для неї дзеркало з далекої країни, щоб знищити те зло що жило в ньому.

- Щож розпочнімо ха-ха-ха.

Карти вмиттю стали в ряд перед дівчиною ніби чекаючи цих слів. Їх було чотири і те, від чого на них намальовано було, ворожка посміхнулась спитавши:

- Мій королю... - солодко-пресолодко промовила до нього дівчина.

- Так, люба - ледве тихим голосом говорить розслаблений король.

- Хочеш дізнатися нашу долю що нам карти оповіли?... - ще солодшим голосочком мовить ворожка

- Тільки, якщо в ній ми разом, то з радістю послухаю... 

- Звісно що разом, і ти, і я, і наша донька...

- Знаю... донька в мене ще те ангелятко...

,, Йой... в нього донька вже є. Вона може мені стати на заваді, аби я нарешті отримала те магічне дзеркало. Треба щось вигадати... але ... О є ідея'' - подумки роздумує ворожка.

- Карти кажуть, що вона буде проти, бо я їй не сподобаюсь, але в нас буде пишне весілля і гарненьке заморське дзеркало, яке буде показувати наше щасливе майбутнє утрьох.

- Тоді, якщо так... Ми вирушаємо до мого замку тут і зараз, аби ніхто більше не зміг тебе в мене забрати.

- Я тільки за... - з єхидною посмішкою складує всі карти в колоду. - Тоді рушаймо.

***

- Тобто!? Батьку ти що, яке весілля? Не вір її сірим оченятам, бо від них ти втратиш усе... - з великою люттю говорить батькові шістнадцятирічна Білосніжка.

- Доню... Весілля буде... і я кохаю її, і ти не зміний це... - спокійно говорить до доньки король.

- Моя порада - не купуй їй нічого