Глава 18. Оповита синім полум'ям.

Знову дивний сон…Я стою у повній темряві, ніякого світла немає, навіть малюсінького світлого клаптика. Чую чиїсь швидкі кроки, прислухаюсь до відчутів. Звуки змішуються, я не можу визначити звідки на мене біжуть. Навколо починає з’являтись блакитне сяйво, воно оточує мене. З пітьми, на мене, вибігає істота з яскравими червоними очима, з рук істоти сочилось полум’я…

Він захистить тебе…

Не тікай!

Я швидко прокинулась, за вікном почула знайомий спів. Встала з ліжка й наблизилась до вікна.

-«Як він знає де я живу?» - здивувалась я.

-Я в солодкому твоєму полоні, але сльози солоні твої на долонях моїх, - звучав красивий голос Велеса, - я не встиг.

-Гарно співаєш, - сказала я відчинивши вікно.

Велес витав у повітрі, бог не одразу помітив мене.

-Тільки дим, тільки дим… - продовжував наспівувати він, а потім повернувся до мене, - ти прокинулась!

Зраділий Велес залетів у мою кімнату, мало не збивши лаву-лампу. Лампа хитнулась, але він зберіг її від падіння. Я присіла на ліжко, було ще рано, але батьки, як я зрозуміла так і не прийшли додому, почала хвилюватись за них, тому спитала у Велеса, чи знає він де вони? Чи може він допомогти?

-Звісно я тобі допоможу, але ти мені розкажи, - він потягся, підійшовши до вікна, - чому ти не захотіла вертати свою силу?

-Навіть не знаю, вона мені не потрібна, і це найкраще рішення, - я опустила голову, - Вогнус ненавидить відьом…

Велес здивовано поглянув на мене, підбігши до мого ліжка, подивився у мої очі. Його кучері виблискували на сонці. В кімнату дув легенький вітерець, але мені було прохолодно, тому я зарилась у постіль.

-Звідки ти це знаєш? – поцікавився він.

-Ви мені снились, і я вчора шукала інформацію про нього, - розповідала я.

-Снились? Твої батьки, коли зникли? – він серйозно поглянув на мене, а потім почав роздивлятись, оглядаючи мою кімнату.

-Мабуть вчора? Я не знаю, мене відправили до села, але, - не домовила я.

-Але ти постійно звідки тікаєш, - посміхнувся Велес.

Ройс прийшов у гості, перевіривши Мішу, та привівши до нього Лізу, ми втрьох, пішли до Олексія. Чаклун не знав де мої батьки, і сказав, що у місті їх буде дуже важко знайти. Тому я, сумна, стримуючи сльози, пішла до відділку поліції, там я зустріла Мокош та Сварога.

-Вони працюють тут, - пояснив мені Велес.

Дякувати Богові, вони не бачили нас. Я написала заяву, але поліція сказала, що почне шукати тільки тоді, коли пройде три дні після зникнення. Я була обурена на таку роботу поліції, та що там казати, мене це розлютило! Ройс мене заспокоював як міг, але не дуже виходило. Я лаялась на поліцію, на себе… Потім Велеса ніби перемкнуло, він схопив мене за руку й зупинив.

-Може попросиш гріхів? – Велес тихо шепотів, - Вибач, але я не можу піти до них.

Я попрощалась з Велесом, й з Ройсом відправилась до офісу гріхів, але їх там не було. Ройс матюкнувся – ми опинились у старому маєтку, в селі. Гріхи поводили себе якось дивно, Обжерливість не міг знайти моїх батьків, а інші гріхи не розмовляли між собою, один тільки Зневіра був собою…

-Це боги, - ощирився гріх, - вони якось подіяли на нас. Вибач, Тоню, але ми зараз не в адекватному стані, щоб тобі допомогти.

-Вибач, що потурбувала, - Зневіра кивнув й пішов до роялю.

-Щось дивно, давай спитаємо у Лісовика.

Ми телепортувались до лісу. Лісовик був радий нас бачити, провів нас до хати, але нічим не зміг допомогти. Раптом до кімнати забігла Пелагія.

-Душі! Вони йдуть за тобою! Полум’я забере тебе! – мавка божевільно дивилась на мене.

-Пелагія, - гукнув її Лазар, але дівчина не відреагувала.

Тоді Лісовик покликав інших доньок, які ледве-ледве забрали її.

-З нею вже давно такого не було… - Лісовик захитав головою, а потім подивившись на мене промовив: Тобі снився сон, він тобі щось підказує…

-Там нічого не було, окрім істоти з вогнем у руках, - я нічого не розуміла.

-Розгадай свій сон, так ти наблизишся до правди, - таємничо промовив чоловік.

-До-о-о-обре, - протягнув Ройс, - до Клави?

-Давай, - погодилась я.

Погода була дивною, то дощило, то дув сильний вітер. Небо було сіро-блакитним, але на вулиці було ще тепло…Ми підійшли до хати, там нас зустріли домовики, бабця та дідусь пішли до магазину, взявши з собою Бака.

-Ми не зможемо тобі допомогти, - засумував Хома.

-Вибач, - Веня притяг з собою книгу, -  може це справді зробили боги?

-Але навіщо? – обурилась я.

-Щоб перевірити твою силу, - висказався Ройс, - якщо ти кажеш, що вони тобі наснилися, й Зневіра сказав про них, гадаю що це вони.

-Але Велес…

-Може не всі брали участь у цьому, - замислився Веня.

-Я не довіряю Мокоші та Сварогу, ще й Перун на мене постійно бубонить, - казала я.

-Але де вони можуть їх ховати?

Мої очі закрились…

Я була чи уві сні, чи у видінні…Точно не знаю, але там я зустріла Варвару. Було знову темно, моя молода прапрапрабабуся стояла навпроти мене, але спиною. Навколо неї літав блакитний дим.

-Бабусю? – я обережно гукнула її.

Дівчина повернулась до мене. У неї був закритий рот, на шиї були червоні нитки, руки були усі обмотані червоними нитками. Очі не відображали життя…

-Що з тобою, хто це зробив?! – я побігла до неї, намагалась обійняти, але вона відійшла від мене.

-Що? Нитки, так? – на мої слова вона кивнула.

Потім дівчина перелякано подивилась назад, вона вказала рукою: «Озернись!» І я озирнулась…Позаду стояв скривавлений Ройс, він ледве-ледве стояв, на моїх очах почали з’являтись сльози – я побігла до нього, і встигла – він впав на мене. Я обережно переклала його на свої коліна, підтримуючи його голову.

-Ройс…- сльози заважали мені сконцентровано дивитись.

Чорт поворухнув рукою й доторкнувся долонею до моєї щоки. Він трохи відкрив очі, його лице було скривавлене, побите…