Глава 16. Сновидіння.

Я прокинулась й очами впіймала, що на мене дивляться 8 пар очей. Більшість з них я бачила: у моїй кімнаті знаходилось 8 богів!

-Привіт, дівчино, - звернувся до мене Сварог.

Сварог був достатньо красивим чоловіком, з накачаним тілом, виглядав на 30 років. Трохи рудувате волосся, невелика борода, світло-зелені очі. Одягнутий у білу майку та звичайні штани.

Поруч біля нього сидів Симаргл.

Симаргл виглядав молодше. Теж високий, навіть вищий за Сварога. Гарне темне волосся, карі очі, блідна шкіра, темний одяг, він чимось нагадував сектанта: чорні брюки, темна футболка, зверху був накинутий плащ. Чоловік завжди був з телефоном, на руці у нього виднілись малюнки.

Мокош була єдиною жінкою серед усіх богів. Була одягнена в красиве плаття, з гарною зачіскою. Богиня була не худою, і не товстою, середнього зросту, у неї блакитні очі, які хоч і виглядали невинно, але це не сходилось з її подвійним характером.

Стрибог мав довге пряме волосся білого кольору. На голову вище за Мокош, але не вище Сварога. Одягнений у сірі, білі та блакитні відтінки. Сорочка не по розміру, а трохи більша. На правій руці був малюнок білого кольору. Тримав невеличку книжку у руках.

Купало нагадував Купідона, якого малюють в книжках чи коміксах. Світле хвилясте волосся, зелені очі, він був схожий на модель. Дуже стильно одягнений.

Ярило мав русяве волосся, за зовнішністю нагадував доброго, працьовитого селянина. Одягнутий був так само.

Боги дивились на мене, я – на них. Так ми просиділи в тиші, але Мокош перервала її.

-Як тобі вдалося закохати в себе двох найгарніших та сильніших чортів? – вона наблизилась до мене.   

-Я не закохувала…

-Якщо що, я можу допомогти тобі, - Купало підморгнув мені.

-Е…

-Відчепіться від неї, - голосно сказав Велес, - вони не сильно лякають тебе?

-Все нормально, але що ви всі тут робите?

-Ми хотіли поговорити с тобою, спланувати подальші дії проти культу, - включився в розмову Перун.

-Вам же все рівно…Навіщо вам я?

-Не всім все рівно, - подав голос Ярило, роздратовано дивившись на Сварога.

-Кого може призвати культ, - риторично запитав Стрибог.

-Вія! – крикнула Мокош.

-Ні, ритуал не підходить, - зупинив богиню Сварог.

Я мовчки спостерігала за ними, боги сварились між собою, нагадуючи мені гріхів. Раптом Симаргл підвівся стукнув рукою по тумбочці. Всі боги замовкли та звернули увагу на бога світу живих та мертвих.

-Симаргл, ти чого, любий, так можна ж і вср…Перелякатися, - богині подивилась на нього.

-Може вони твого сатанинського друга хочуть привести? – мислив Велес.

-Ні, не підходить, - Симаргл подивився на мене, - а в тебе які ідеї?

-Більше не має ніяких істот? Окрім двох «потенційних» кандидатів?

Всі боги замислились, потім разом повернули голови до Симаргла.

-Що ви на мене так дивитесь? – він подивився у телефон. – Згадав! Є!

-Ну?

-Хто?

-Вогнус! – зрадів Симаргл.

-А точно… - засумувала Мокош.

-Добре, треба дізнатись де культове лігво, і ти, Тоню зупиниш їх! – плескаючи в долоні Сварог встав з ліжка й потягся.

-Чому я? Ви боги, ви маєте силу.

-Якось не хочеться таким ділом займатись, - глузливо дивився на мене Перун.

-Як тобі не соромно, Перун, - Мокош похитала головою, - але він правий, дуже гидка справа.

-У тебе багато знайомих, які допоможуть тобі, - хитро зауважив Стрибог, - гріхи, наприклад.

-Ти з ними спілкуєшся? – незадоволено промовив Ярило. – Хоча це й не моє діло.

-За що ви їх так не любите? – обурилась я.

-Вони ж гріхи, спокушають людей, роблять багатого поганого, - почав пояснювати Сварог.

Велес та Купало ледве стримували сміх.

-Чого смієтесь, молоді? – обурився Перун.

-Просто ви так про них розказуєте, як в дитячих книжках: то добро тому що добро, а це зло тому що зло. Без усяких пояснень, - сміявся Велес.

-Ваш егоїзм, більше будь якого гріха, - сказав Симаргл.

Троє з богів обурились й знову почали сперечатися між собою. Вони розказували, що гріхи – чорти, тому їм не можна довіряти, а ось вони – хороші, тому, що вони боги. Манія величі богів, навіть, не вміщалась у кімнаті. І як же вони ще не повбивали один одного? Постійно сваряться, розказують, які вони круті, гріхи поводять себе скромніше. Було не приємно знаходитись з ними у одній кімнаті.

Я нічого не говорила, тільки дивилась.

Потім сон змінився на інший.

Знову я була у тому чарівному місці. Квіти жили своїм життям, красива природа, трохи дивакувата, але цікава. Цього разу поряд зі мною не було Варвари, я просто йшла стежками, дивилась на природу цього місця, нагадувало світ Аліси, але без кота, Капелюшника, Червоної королеви та інших. Поряд пролітали метелики незвичних кольорів. Я пройшла ще далі – почала виднітися альтанка, там я помітила жіночу фігуру, вона, схоже, чекала на мене. Підійшовши до альтанки, привіталась з Варварою, яка, запропонувала мені чай.

-Боги дуже нудні, правда? – спитала вона.

-Є трошки, - посміхнулась я й взяла чашку з чаєм, - що за Вогнус?

-Це дуже страшна істота, - Варвара захитала головою, - напівлюдина, напівдемон. Спалює та вбиває все на своєму шляху. Здається, культ хоче призвати саме його.

-Навіщо?

-Відьми, дуже дивні істоти…Тяга до чортів, містичного в нашій крові, але у деяких це переходить за межі, коли ця межа перетинається, починається фанатизм й божевілля.

-Голос, який я чую у своїй голові це?

-Я та залишки твоєї сили, - відповіла Варвара

Залишки сили, але, чому Марко не забрав все? Все до залишку? Як це працює? Ніхто не зможе відповісти на це питання ... Олексій взагалі не відчуває в мені силу, боги теж... З одного боку, я не хочу повертати її, а з іншого... Як мені захищати близьких мені людей?

Прокинулася я від діалогу внизу. Хтось спілкувався на кухні, домовиків я не бачила. Може сплять ще? Або бабця Клава з ними розмовляє? Не знаю, але я вирішила залишитися в ліжку і поспати ще, адже з такими снами, точно не виспишся... І цей Вогнус, чомусь це ім’я почало асоціюватись з вогнем. Що ж це за істота така, треба буде подзвонити, чи прийти та спитати в Олексія, може він хоч щось знає, бо ці сни заплутують ще більше.