Глава 15. Вбивство чотирьох.

Зранку мене чекала виховна лекція.

-Тоню, ти ж була у селі!

-Мені подзвонив…

-Ані слова! Бабуся повинна закрити тебе у кімнаті, щоб ти нікуди не втікала? Вона з дідусем перелякались, що ти зникла!

Десь з годину я слухала лекцію, а потім мене відвезли до села. Погода в селі та місті була дуже різною, якщо у місті жодної хмаринки, то у селі чорні хмари. Дідусь з Баком пішли до магазину, бо бабця захотіла приготувати жульєн, домовики теж вичитували мене за мою легковажність. Потім я розказувала їм про богів, чомусь деякі допомагають людям, а деякі ні.

-У кожного свої цінності, - знизав плечима Хома.

Веня витяг з горища багато книг й показував їх мені, там було про всіх потойбічних істот. Я прочитала тільки про богів, тому що мені було цікаво почитати їх «характеристику». Ми сиділи у моїй кімнаті як з першого поверху почулося як бабця кричить на когось. Ми втрьох спустилися, Хома засукав рукава, Веня пішов першим, але коли ми спустилися, побачили таку картину: бабця Клава лаяла Воргота й махала на нього віником, чорт відходив назад від розлюченої бабусі.

-Геть, рогате! Геть! Пішов звідси!

-Що ти тут робиш? – спитала я.

-О Тоня, - він відволікся й отримав віником по потилиці.

-Що за перепади відносин? – я підійшла до нього.

-Вибач мене, - він опустив погляд.

Домовики встали переді мною склавши руки в боки й роздратовано дивились на чорта.

-Ревнуєш мене до свого брата? – раптом вирвалось у мене.

-Не зв’язуйся з ним, - пробурмотів він.

-Хто б говорив, - поглузувала я,  - ти отримав свою силу, ми про це с тобою домовлялись, ти можеш бути вільним.

-Але…

-Ні, все, я не ображена на тебе, але, залиш мене у спокої на декілька днів, тижнів, - виштовхуючи, тараторила.

Бабуся похвалила мене, й прийнялась за підготовку продуктів, домовики залишились з нею. Я пішла до своєї кімнати і там мене чекав сюрприз! У вигляді Ройса… Від не сподіванки я скрикнула й жбурнула у чорта подушкою – дякувати, влучила в обличчя.

-Ти чого? – здивувався Ройс.

-Сьогодні день гостей, чи що? Один прийшов не хотів виходити, інший – з’являється у моїй кімнаті. Ви змовилися?

-Хто перший? Воргот?

Я мовчки поплескала в долоні.

-Ви виграєте приз! – спародіювала я ведучого.

Через відчинене вікно влетів ворон-Воргот. Хлопці почали гнівно дивитись один на одного, потім була словесна перепалка, а потім і бійка. Вони мало мою кімнату не розтрощили до дерев’яних дошок! Я вийшла з кімнати, повернувшись зі шваброю, стукнула обох по спині.

-Так брати-акробати, зі своїми ревнощами, йдіть до дупи!

-Але… - почали вони вдвох.

-Як у серіалах, Боже мій! – обурилась я.

-Він перший почав, - сказав Ройс, за що й отримав запотиличник.

-Мандруйте до дупи, - я підійшла до вікна, відчинивши його, по складах промовила: о-б-и-д-в-а.

Хлопці послухались, Воргот перетворившись на ворона, полетів, а Ройс – стригнув з вікна а вже потім телепортувався кудись. На мої крики прибігли домовики та бабця.

-Онучко, що сталося?

-Два брати…

-Хочеш відволіктись, ходи зі мною жульєни робити, дідусь вже прийшов.

Цілий день ми з бабцею готували, я періодично дзвонила Міші, та питала про його самопочуття, цей лінивий ведмідь навіть з ліжка ще не підіймався, а коли я почула, що до нього приїхала Ліза, хутко завершив розмову.

-Ось, у кого любов, - показала я бабці на телефон.

-Давно пора, - посміхнулась бабця, - ти як на це реагуєш?

-Нормально, - спокійно відповіла.

Ввечері до хати влетіла кулею мати Тимофія. Хлопчик зник, його вже шукають, але поки що ніяких результатів. Бабця, дідусь та Бак пішли з нею.

-Веня, Хома, слідкуйте за нею, - наказала бабця.

Домовики кивнули, але через годину на набридло просто сидіти й разом ми вирішили піти на пошуки хлопчика. Я взяла невеличку сумку через плече, взявши з собою свячену воду, домовики понапихали у свої кишені трави й свячену воду. Ми пішли спочатку до, «гучного» з дурною славою, поля, обшукали там усе – хлопчика не було.

-Може він у Лазара? – замислилась я.

-Може, а може і ні, - Хома почухав потилицю.

-Треба перевірити, - скомандував Веня й ми пішли.

Прийшовши до хати Лісовика, нічого не дізнались. Лісовик спитав у своїх доньок, жодна не бачила його, але Ліана припустила, що Тимофій може бути у темній частині лісу. Вибачившись за занепокоєння та попрощавшись, пішли вглиб лісу. Ставало дуже темно, але домовики, виявляється, добре бачать у темряві, вони взяли мене за руки й вели по лісу. У мене в голові знову з’явився голос.

Сюди.

-«Куди? Хоч напрямок скажи: північ, південь?»

Якась сила потягла мене кудись, домовики поспішили за мною. Голос звав, вказував куди іти. Потім у якихось нетрях, я побачила чиєсь тіло, воно лежало на землі, маленьке дитяче тіло. Я з хлопцями підбігла до тіла. Вимірявши пульс, дізналась, що дитина жива, потім придивилась до обличчя й одягу, по подряпинам, розпатланому волоссю я впізнала Тимофія. Я присіла на траву й поклала голову хлопчика на свої коліна. Й покликала його:

-Тимофій.

Хлопчик заворушився, він розплющив свої очі й подивився на мене. Він виглядав в водночас переляканим і радісним.

-Ти знайшла мене, - я посміхнулась йому, - знову рятуєш.

-Що сталося?

-Мене хтось покликав, а потім я не пам’ятаю як опинився у якійсь хаті, але там я був не один, всі хто зник були там, а я зміг втекти, але за мною гнались, потім я спіткнувся й впав, - розповідав хлопчик.

-І я знайшла тебе…Ти можеш сказати, яка хата? Звідки ти вибіг? – на моє запитання, Тимофій підвівся й вказав пальцем звідки.

-Веня, Хома, відведіть його, я зараз, - сказала я й впевнено пішла.

-Тоню, ні! – гукнув мене Хома.

-Тоню, так! – відгукнулась.

Я йшла по темному лісі, поміж дерев я побачила невелику хату. Як там могло поміститись стільки людей? Може там є підвал?