Глава 14. Тільки початок.

У селі почалися пропажі та вбивства людей. Багато яких тварюк нападали, вони заводили людей до поля чи лісу й вбивали. На нашу хату багато було «забігів» штучників, від яких ми всіма силами відбивались. Діяло це неподобство лише вночі, коли у цих істот більше сил. Ройс, щоб мені було безпечніше розмовляти з гріхами, постійно використовував свою силу. Жадібність зі Зневірою намагалися розібратись у цьому, потім Зневіра розповів, що таке вже відбувалось раніше.

-Як у час інквізиції… - згадав Ройс.

-Так, схоже культ хоче когось призвати…Когось могучого… - замислилась Жадібність.

-Диявола? – запропонувала я.

-Ні-ні, йому і в пеклі нормально, на таких дурників він не звертає уваги, - запевнив Ройс.

-Тоді кого?

-До речі, - подала голос Гордість, - може Вій?

-З якого біса? – здивувався Гнів.

-Не знаю, відчуття таке, - знизила плечима вона, - Обжерливість?

-Шо? – він жував великий гамбургер.

Йому тяжко вдалося проковтнути великий шматок їжі.

-Якби я знав де їх лігво…

-Баба Марфа, здається одна з головних там, - сказала я.

-Я спробую, - сказав гріх і взявся за справу.

-У них під хатою великий підвал є, бачу вони щось шепочуть, котел якийсь, - Обжерливість зосередився, але йому стало зле, - боляче!

Гріх скрикнув, Заздрість та Гордість підбігли до нього. Гордість взяла його за руку.

-Током б’є, - сказала вона, - там дуже чорна та сильна магія.

-Вони у масках?

-Так, очі не видно, - відізвався Обжерливість.

Заздрість приклала руки до його голови й почала лікувати біль. Ще трохи обговоривши ситуацію у селі та бездіяльність богів, ми з Ройсем телепортувалися додому.

-Як гадаєш, навіщо їм Вій? – спитала я чорта, підіймаючись по сходах на другий поверх, до своєї кімнати.

-Бо вони тупі, Вій не буде їм підкорятися, він знищить усе село, - Ройс іронічно посміхався, коли у мене задзвенів телефон.

-Олексію?

-Потрібна допомога, на Мішу та Лізу напав чорт, - тараторив швидко чаклун.

-Зараз будемо! – я подивилась на Ройса.

За мить ми опинились у дверей університету, Ройс схопив мене за руку й повів за собою. Ліза сиділа спершись на стіну, у неї текла кров з голови.

-Ліза! – я кинулась до неї. – Тримайся, зараз приїде швидка!

З бібліотеки почувся гуркіт, Ройс залишив мене з дівчиною.

-Сиди тут, - сказав чорт й ногою вибив двері бібліотеки.

Я намагалася набрати номер швидкої, але зв’язку не було. Ліза ворухнулась.

-Лізо, в тебе голова розбита, різко не рухайся.

-Тоню, ти прийшла, - вона посміхнулась, я відчула якусь підставу.

Дівчина почала підійматись, погляд змінювався.

-Якось дивно, що тобі не боляче підійматись, - сказала я, побачивши зміну кольору її очей, - так, чортяка?

Чорт не показував свій лик, я відійшла від істоти. Чорт накинувся на мене, на підлозі лежали частинки розбитого вікна, я підхопила уламок скла й прошкрябала йому руку. Істота розізлилась, я ухилялася від його атак як могла, але побачивши позаду нього Лізу, відволіклася й він жбурнув мене у стіну.

Спині й голові було дуже боляче, з нижніх поверхів почулися крики:

-Вогонь! Пожежа! Рятуйтесь! – спрацювала сигналізація.

Ліза намагалася проскочити повз рогатого, але він також відкинув її, добре вона у вікно не вилетіла.

-Тоню! – вона намагалася підвестись.

Істота підходила до мене ближче.

-Можеш не ховатись, моя подруга вже тут, я вас точно не переплутаю, - посміхалася я.

-А ти занадто зухвала перед смертю, - істота прийняла свій лик.

-У-у-у які кігтики.

-Тобі так весело? – чорт був трохи здивований.

Раптом переді мною з’явився хлопець, зі спини він нагадав мені Велеса. Світла одежа, кучері…

Хлопець бахнув кулаком по морді істоти, і та відлетіла у вікно.

-Ти як, - хлопець повернувся до мене.

-Голова та спина болить, а так буду жити, - він допоміг мені підвестись, озираючись почала шукати Лізу, й знайшовши біля вікна, пошкандибала до неї.

-Ти в порядку… - вона видихнула.

-Ти як?

-Вже не перший раз влітаю у стіну, нормально, - посміхнулась дівчина.

З бібліотеки вилетіло незрозуміле тіло, потім я побачила Ройса з кров’ю на руках та Олексія з розбитими окулярами, який підтримував Мішу за плечі. Ліза підбігла до Міші. По усьому університеті чулись крики, я навіть забула, що будівля горить.

-А, до речі, - подала я голос, підійшовши разом з Велесом до них, - тут зараз будівля горить, на нижніх поверхах пожежа.

-Ти дуже вчасно сказала це, - посміхнувся Ройс та подивився на Велеса, - а це що?

-Це Велес, демоне, - відповів хлопець.

Згодом з’явились інші боги: Симаргл, Ярило та Купало. Ці боги допомагали людям вибратись з будівлі, інших не було. Комусь зі студентів вдалося викликати швидку та пожежників, швидка приїхала раніше. Було багато поранених та у шоковому стані. Коли пожежники, нарешті, приїхали, вогонь охопив десять поверхів. Боги вже пішли, залишивши нас.

-По всіх новинах будуть про це розказувати, - сказав Олексій сидячі на вулиці, з чашкою чаю у руках.

-Як на вас напали? – запитала я Лізу.

-Ми сиділи з Мішею у бібліотеці, як туди влетіло двоє чортів…

-Вони не казали чому на вас напали, чи говорили щось?

-Міша твій брат, вони прийшли за ним…Але там ще була я. Вони говорили, щось про ритуал…

-Я не переживу, якщо він їм потрібен для ритуалу…

-Все буде гаразд, ми розберемось з ритуалом, - Ройс обійняв мене, Міша вороже подивився на нього.

-Прибери від неї свої кігті, - обурився брат.

-Тебе забув спитати, - таким же самим тоном відповів чорт.

-Дівчата-дівчата, годі, - зупинила їх я.

Всі дивились як пожежники намагались згасити полум’я, але їм вдавалося це дуже важко. Я дивилась на небо, а потім почула чиїсь голос…

Це лише початок