Глава 12. День недолугості.

Так і минали мої дні до 13 листопада – мого дня народження. Олексій дещо розповідав мені про магію, Ройс весь цей час недолюблював чаклуна. Я закінчила писати твір, але поки що нікому його не давала читати, вже здала його на університетський конкурс. Міша, хоч і не говорив мені, але дуже тісно почав спілкуватись з Лізою, вона йому допомагала підготуватись до екзаменів. Іноді зустрічалась з гріхами у кафе й заходила до них у гості в офіс. В університеті все частіше ставались ситуації з самогубством, але звісно я, Ройс заважали цьому. В університеті мені навіть хотіли дати роботу помічником психолога, але я відмовилась, вибачте, але мені ще з потойбічним треба битись, який психолог? Та вважаю, що психолог з мене ніякий, я швидко злюся – такий мій характер.

Богів я не зустрічала, а от гріхи розповідали, що часто з ними перетинаються. Коли вони сперечаються між собою, мало не б’ються. Гостювати в офісі у гріхів, стало звичною справою, я трошки їм допомагала з дизайном, рекламою. У місті, Зневіра став більш товариським, що дуже тішило Жадібність. Проводити час з гріхами було весело.

Ранок з самого початку не вдався…Я виходила з ванної кімнати – послизнулась й забила ногу, тепер ходжу кульгаю. Вирішила нарізати собі бутербродів зранку – ніж вискочив й розрізав руку. Який гарний день! Ще мені на мою хвору ногу в автобусі наступили…Дякувати Богові в університеті все було гаразд. Лекцій сьогодні було мало, бо перевіряли конкурсні роботи.

Я виходила з будівлі як раптом почула чиїсь красивий спів.

-Хочеш я твоїм кольором буду, - чулося десь зверху, - Восьмим кольором, восьмим чудом…

-Білим, я буду білим, як сніг…- тихо підспівувала я.

-Якщо ти ним бути дозволиш мені… - голос стих.

Озираючись навколо, побачила як хлопець сидів на дереві.

-Злізь звідти! Ти можеш травмуватись! – я підбігла до високого дерева.

Хлопець почав сміятись, сміх був мелодичний та милий.

-Людинко, я не травмуюсь, - розмовляв ніби співав.

-Дай вгадаю, - звернулась я, - Велес?

Хлопець зістрибнув з дерево й легко приземлився, наче кіт.

-То ти Тоня? Чув про тебе, - він протяг мені долоню.

-Скільки поганого? – посміхнулась я й простягнула свою.

-Перун бубонів весь час, а от Симаргл вперше так багато говорив, сказав, що він пам’ятає тебе.

-Звідки?

-Ти там якісь души повернула, які були замкнуті.

-Меланія…

-Що?

-Одну з душ звали Меланією, - я посміхнулась згадуючи про неї й підняла голову вгору, дивлячись на небо, - цікаво як вона?

-Гадаю, у Раю, - він поклав руку на моє плече.

-Вона заслуговує на це, - я прикрила очі.

-Всі заслуговують, - я подивилась на нього.

Кучеряве біляве волосся, блакитні очі, хлоп'яче, невинне обличчя з веснянками. У білій сорочці та штанях. Він був схожий на янгола, але без крил та німбу.

-Було приємно познайомитись, Тоня, - він посміхнувся й пішов.

-Мені теж, - прошепотіла я, Велес повернув голову до мене й помахав рукою, я – у відповідь.

Потім я зайшла до гріхів, вони запросили мене до мого улюбленого кафе. Вони вітали мене з днем народження, Заздрість та Обжерливість постійно билися за порції, виглядало це дуже кумедно. Зневіра сидів біля мене й вів цікаві бесіди. Так ми посиділи три години, Ройс чекав мене біля виходу, щоб відвести.

-Охоронець, - посміхнулась я, коли гріхи «передали мене у руки» чорта.

-Завжди до ваших послуг, - він галантно вклонився.

Батьки з братом не хотіли пускати мене додому, але я хотіла поспати. Ройс, до речі, залишився святкувати. Переодягнувшись у піжаму, й тільки торкнувшись подушки, я заснула.

Дивний сон…Я у якомусь чарівному місці, за природою схоже на «Алісу в країні Див». До мене вийшла молода дівчина, чимось вона була схожа на мене.

-Привіт, онучко, - дівчина запросила мене підійти.

З’явилися: стіл, стільці і чайний сервіз.

-Ви, Варвара? – обережно запитала я.

-Так, Тоню, - вона лагідно посміхнулась, - ти на мене дуже схожа.

-Характером не вийшла, - я посміхнулась.

-Ні-ні-ні, характер в тебе хороший, - вона доклала чашку до губ, - людина ти хороша.

-Вибачте, але я втратила вашу силу, - я подивилась її у вічі.

Вона граціозно встала зі стільця і підійшла до мене.

-Ні, Тоню, вона в тобі є.

-Але…

-Прийде час – вона знову з’явиться, - все почало зникати.

Ми з Варварою залишились у темному приміщенні.

-Знову ці загадки…

Сон припинився…

Мене розбудили й запросили до столу. Все виглядало як завжди, мені більшого і не потрібно було: улюблений Макдональдс, родинна поруч, а тепер ще й друг. Ми веселилися, розмовляли, потім грали у твістер. У подарунок я отримала гроші, і лава-лампу, яку я дуже хотіла.

Вже був пізній час, треба лягати спати. Я готувалася до сну, але у вікні побачила напівпрозору постать, вона не звертала на мене уваги, а коли повернулась до мене – я згадала моторошне лице Меланії у сні, божевільний погляд, не видно очей…Стало страшно, я зарилась у простирадло. Постать «полетіла» крізь вікно й загрозливо наближалась.

Ройс…Будь ласка...Мені страшно…

А що я зроблю з цією душею? У мене нічого не має, проти неї. Простирадло стягнули,тепер на мене дивилась страшна пика. У темряві я побачила ще один силует. Він схопив постать за горло, прошепотів щось на невідомій мені мові – постать зникла. З темряви я побачила обличчя Ройса, з переляку я кинулась на нього й почала обіймати. Він довго мене заспокоював, а коли я заспокоїлась, залишився зі мною поки я буду засинати. Він прикріпив до мого ліжка ловець снів, й розповідав мені як він з батьками готували все, поки я спала.

На наступний день мене розбудила мама з дуже поганою новиною.

-Дідусь Жора дуже сильно захворів…