Глава 10. Місто, але не Підмогильного.

Минуло три дні після від’їзду. Хома вирішив залишитись у селі, на деякий час, сказавши: «Настане час – повернусь.» Після слів Себа, який насправді Воргот, мені більше не хотілось чути про потойбічне, але я згадувала й приємні спогади: Лазар, як я рятувала Тимофія, допомогла Меланії та Андрію, декілька разів зцілювала, зустріч з 7 гріхами.

Так я й сиділа у своїх думках майже всю лекцію. Тема була мені давно вже відома – містичне в літературі, тому й не слухала. Викладач був новий, на заміні, тому що Аркадій Петрович захворів. Нового кликали – Олексій Степанович, але він просив називати його Олексієм, у дівчат одразу загорілись очі. Чомусь цей «вчитель» майже весь час дивився на мене, йому яка різниця слухаю чи ні?

-Тоню, він знову дивиться на тебе, - підштовхнув мене Ілля.

-Наче дірку в тобі пропалює, - шепнув мені, поруч сидячий, Саша.

-Хай пропалює, - я взяла ручку у руку.

Нарешті закінчилась остання лекція – всі почали збирати речі. Хлопці чекали на мене, але мене покликав Олексій Степанович. Я, взявши сумку, підійшла до нього – здавалось усі дівки зараз проклинають.

-Драгон, у яких хмарах ти літала на лекції? – посміхнувся він.

-Вибачаюсь, але наголос на «а».

-Добре, - він зняв окуляри, - ти так і не відповіла.

Його блакитні очі пронизливо дивились на мене.

-«Алло, дядько, скільки тобі років?» - подумки обурилась.

Ілля та Сашко підійшли до нас, хлопці стали поруч зі мною.

-Вона цю тему добре знає, у неї тітка з цим добре ладить, - сказав Сашко.

-Ще вона в конкурсі з письменництва бере участь, - додав Ілля.

-І тому я вже не має права її чіпати? – він знову посміхнувся.

-Мені б не хотілося, ось дівчата мені вже прокляття наворожують, - кивнула у бік трьох біля виходу.

-Потім даси мені почитати свій твір, добре? – він підвівся. – Це остання лекція?

-Так, - я розвернулась і пішла.

Перед виходом мене зупинили ті троє.

-Очки йому будуєш? – познущалась перша.

-В неї навіть немає чим, - посміялась інша й огледіла мене з голови до ніг.

-А у вас не має чим розум показувати, - пройшла між ними.

Мене наздогнав голос Олексія.

-Тоню, чекаю тебе завтра у бібліотеці після лекцій.

-«Він знущається?! Дзуськи! Не піду! Навіть під дулом пістолета!» - лаялась у себе в голові.

Хлопці наздогнали мене вже біля сходинок. Спускаючись на перший поверх, ми обговорювали лекції, біля виходу – попрощалися і пішли по домівках. Вже вечоріло, Міша схоже ще сидів у будівлі, в нього почалася повна дупа проблем – готувався до екзаменів. Я його не чекала, бо там він може сидіти до наступного ранку. Йшла до зупинки слухаючи музику у навушниках, грала перероблена пісня Брітні Спірс, в такий вечір під світлом ліхтарів – уявляла себе у похмурому музикальному кліпі. Добре хоч автобус прийшов раніше – не доведеться довго чекати.

Вирішила скоротити дорогу додому, витягнула навушники - раптом щось. Потім побачила як на мене йдуть три тіні. Почала йти спиною назад не озираючись – вони прискорились. Я розвернулась й побігла – вони побігли слідом.

-Допоможіть! – я майже завернула за ріг, але не встигла – схопили за сумку.

Я вирвала сумку з рук незнайомця й втратила рівновагу, той почав тягти мене за ногу. Кричала, намагалась вирватись, шукала предмет самооборони – нічого. Раптом хтось швидко пронісся позаду незнайомців. Чоловік, який тяг мене за взуття, відлетів у цегляну стіну – я відповзла назад. Чийсь силует став поперед мене й озирнувся до мене – я побачила роги.

-«Себ? Ройс?» - почала перебирати імена. – «Треба підвестись спочатку!»

-Обережно! – гукнула я, бо почали як на мого рятівника бігли незнайомці.

Він швидко ухилився, двоє впали на землю – один з них побіг до мене. Біля смітника я побачила якийсь предмет, швидко підбігла й схопила. Потім я почула як незнайомець зашипів нелюдським голосом. Нападник витяг кігтясті руку вперед, я замахнулась і вдарила його по голові – впав. Тим часом мій рятівник вже якось розібрався з іншим.

Той кого я вдарила почав підповзати до мене й тягнув руку до моєї ноги. До мене почав підходити рятівник й наступив на його руку так сильно, що почувся хрускіт кісточок – нападник закричав від болю. Коли я розгледіла обличчя рятівника, зрозуміла, що то був Ройс. Чорт нахилився до лежачого тіла й схопив за шию – я відвернула голову. Хрускіт – тіло зникло.

-Ти в порядку? – спитав чорт мене.

-Дякую, нормально, - я зупинилась, - як ти мене знайшов?

-Тільки не лайся на мене, - він забрав в мене предмет самооборони, - Але слідкую за тобою.

-Збоченець! – я луснула його по плечу. – Мені мало нападів, ще й ти за мною ходиш, так?

-Бо тебе шукають.

-В мене вже не має тієї сили, нехай подавляться, - він вирішив провести мене додому.

-Чому ти без брата?

-Він, у прямому сенсі, гризе граніт науки, - пояснила.

-Може я тепер буду відводити тебе до універу й приводити додому, якщо так небезпечно?

-Якщо тобі не шкода своїх нервів – можеш, - я опустила голову.

-Це через Воргота?

-Що я йому зробила?

-Ну, він завжди був такий…Чого ти від нього чекала, ви ж домовлялись, - Ройс знизав плечима.

-Я знаю, але…Мені трохи сумно, він не раз рятував мені життя…

-А як же я? – драматично приклав руку до серця чорт.

-Ти вже другий раз рятуєш, - посміялась я.

-А він що більше?! – продовжив кривлятися.

-Так, - Ройс підіймав мій настрій.

Так ми йшли додому. По дорозі я розповіла йому про Олексія, Ройс трохи замислився на його рахунок, але нічого мені не сказав. Коли ми зайшли до квартири, батьки здивувались моєму новому знайомому, але нічого проти не сказали. Ройс попрощався й пішов, але відчуття було таке, що він прийде, коли батьки будуть спати. Через годину повернувся Міша – всі лягли спати.

Я не могла заснути, сон все не приходив. Раптом відчула чиюсь присутність, включила лампу, яка була поруч, і потягнулася за тапком.