Глава 8. Квітка на все життя.

Верталась я разом з мавками й домовиками. Себ з гріхами чекали мене подалі від дому Лазара. Цей куточок лісу дуже піднімав настрій: чарівні квіти, велика кількість світла, трохи кумедний будиночок. Мавки підтримували Лію за плечі, а я з домовиками, схопившись за руки, йшли поряд з дівчатами.

Вже підійшовши до будинку я нікого не помітила, от тільки двері в хату Лісовика були відчинені. Дівчата перелякались й миттю забігли в дім, лишивши Лію зі мною. Мавка попрохала мене зайти за ними, тому ми й пішли.

За столом сидів Лазар з чоловіком, який був схожий на Водяника. Чоловіки сиділи й спокійно пили чай, не звертаючи уваги на нас. Тимофій був поряд з ними. Водяник щось розповідав Лазару, а той уважно слухав, потім вони подивились на нас. Лія підбігла першою, батько обійняв її.

-Татку! – вона кинулась у його обійми.

-Квіточко, нащо ви з сестрами пішли туди, - він погладив її по голові.

-До лісу набігли штучники, вони загрожували лісові, Тоні та її друзям, - розповіла Лукерія.

-Я знаю, квітко, - він відійшов.

Корнелія походила по колу й оглянула кімнату.

-Значить ми ліс рятуємо, а ви тут з Власом чаї попиваєте?! – обурилась Корнелія.

Водяник – Влас захихотів. Він відклав чашку й підвівся з місця. Корнелія тупнула ногою й пішла з хати, Леокадія пішла за сестрою. Пелагія разом з Ліаною повели у спальну кімнату Лію, але дівчина зупинилась біля виходу.

-Якщо всі душі з озера зникли, - на її очах з’явилися сльози, - тоді й Денис зник?

Денисом вона називала свого коханого, якого пристрелили десь й кинули тіло у воду. Він з Лією завжди зустрічались на тому озері, але тепер всі душі зникли з озера, точу може й зникла душа Дениса? Вона подивилась на мене, наче я і врятувала всіх, але й позбавила її кохання. Але у чому моя провина? Краще я б не допомагала Меланії?

-Ні-ні, дівчино, - до неї підійшов Влас, - він не був прив’язаний до того місця, я б відчув це. Дениса вбили у лісі, він ніяк не пов’язаний з водою, хоч тіло і скинули у воду.

Лія заспокоїлась, на слова Водяника вона кивнула й пішла з сестрами до кімнати. Разом з Лазаром та Власом залишилась я, домовики й Лукерія й Лукія. Водяник якось хитро на мене подивився. Я насторожилася, ненавиджу такі посмішки й хитрі очі.

-Ти швидко вчишся, відьмо, - звернувся він до мене.

Слово «відьма» наче вдарило мене током, я значить зцілюю, рятую, допомагаю, а я ще відьма? Я ніколи «магію» цю не використовувала для побуту, що за неподобство?!

-Я не відьма, - спокійно сказала я.

-Добре-добре, нащадок відьми, - він знущається наді мною?!

Домовики й мавки встали на мій захист.

-Вона цілитель, Власе, - зупинив Водяника Лазар.

-Невже? – він здивувався, - З такими коренями цілитель?

-А вас щось не задовольняє у моїх коренях? – так це дуже грубо з мого боку, але він перший почав.

-Трохи, - він подивився мені у вічі.

Тимофій підійшов до мене.

-Тоню, ми зараз підемо додому? А той чорт буде йти з нами? – його питання застали мене зненацька.

-Тім, звідки ти багато знаєш? - я акуратно клацнула хлопчика по носі.

-Так! Поряд з тобою домовики, а це мавки, - він вказав на них, - я багато чого тепер знаю!

-Багато будеш знати, скоро постарієш, - пошуткувала я й розвернулась до виходу.

Мавки подякували мені за спасіння їх сестри і я вийшла з дому.

Спочатку ми йшли з гріхами до маєтку де вони збирались. Поспілкувавшись з ними, я дізналась, що боги, зараз живуть у місті і їм байдуже на те, що тут відбувається. Боги ці іноді сюди приїжджають, але нічого не роблять, коли вони дізнались, що тут є «цілитель» то сказали: «Ми не скоро повернемось сюди.» Хіба це боги? Ось так вони допомагають людям? Так вони пару тисяч років тому назад билися у цьому селищі з відьмами, але що їм заважає зупинити культ самостійно? Чому повинна робити це я?

Гріхи на це не відповіли, замість цього розповіли про мою прапрапрабабусю – Варвару. Вона не хотіла мати таку силу, але задля спасіння своєї сім’ї була готова на все. Так вона врятувала життя Севастіана, заховавши його у власній хаті і через це її вбили. У ті часи була жорстока інквизиція й пошуки істот з потойбіччя.

Наслухавшись таких історій, Себ відвів мене разом з домовиками додому. До нас вибіг Бак, який тільки глянувши на Себа, почав гавкати на чорта. З хати вибігла бабця Клава й запросила «гостя» випити чаю або кави, але Севастіан відмовився й пішов додому.

На слідуючий день до нас в гості завітала мати з донькою. Дівчина мала неприродньо білу шкіру її рука була сильно обпечена. Та дівчина була мого віку. Міша якраз вийшов у піжамі, добре хоч не у своїх парашутах, він поглянув на дівчину. Здається, дівчина задивлялась на нього більше ніж він сам. Він хутко забіг назад до кімнати.

-Допоможи Клаво, баба Марфа сказала що ти зможеш допомогти з Лізиною рукою, - мати схопила дівчину за руку й показала великий обпік.

-Я спробую, але я таким ніколи не займалась, краще до діда Лазара пішла б, - бабуся поглянула на мене.

-Я більше довіряю тобі з Марфою, - жінка з донькою зайшли у хату.

Ліза мала довге, гарне, хвилясте волосся. Вона була одягнута у гарненьке платтячко з візерунками квітів.

-Ліза, - вона простягнула мені свою руку.

-Тоня, - так ми і привітались.

Ліза була доброю дівчиною, спокійною на відміну від мене. Худорлява з великими красивими зеленими очима. Вона полюбляла писати дитячі твори та співати. Коли я запитала: звідки в неї така рана, вона відповіла мені: «Прокинулась після жахливого сну й з’явилося це.» Бабця Клава залишила нас у іншій, невідомій мені кімнаті, яка була схожа на потаємну кімнату для лікування. Ліза спитала мене про Мішу, тому нам не було нудно сидіти у тій «комірчині». Я відповідала на її питання, їй було цікаво чим займається мій брат. Так ми і просиділи у тій кімнаті майже годину.

Нарешті до кімнати зайшла бабуся. Вона притягнула з собою багато трав ще й Бак прийшов.